ДЕНЬ ЖУРНАЛІСТА УКРАЇНИ-2021: СЛОВО ЄДНАЄ ЗАРАДИ МАЙБУТНЬОГО

 

6 червня 2021 року в Україні традиційно відзначили День журналіста. Оскільки цьогоріч це професійне свято припало на неділю і вітання від шанувальників друкованого слова на адресу журналістів газети «Колос» того дня лунали здебільшого телефоном, у понеділок, 7 червня, до працівників редакції особисто завітали, щоб поздоровити, перший заступник Заліщицького міського голови Роман Краснюк, заступниця Заліщицького міського голови з гуманітарних питань Олеся Кирилюк та головний спеціаліст відділу гуманітарної та інформаційної діяльності міської ради Юлія Кульгавець. 

Вручивши квіти, до колективу «Колоса» з вітальним словом звернувся перший заступник Заліщицького міського голови Роман Краснюк, наголосивши на великому значенні професії журналіста, роботі ЗМІ в інформаційному просторі нашої держави загалом та Заліщицької об’єднаної територіальної громади, зокрема. Роман Петрович зазначив, що співпраця з «Колосом» щодо об’єктивного висвітлення діяльності Заліщицької міської ради, інформаційного забезпечення мешканців ОТГ триває сьогодні й буде продовжуватися надалі, та побажав присутнім багато вдячних читачів, міцного здоров’я, благополуччя, щастя в родинах і творчої наснаги.

 

Заступниця Заліщицького міського голови з гуманітарних питань Олеся Кирилюк також сердечно привітала колектив газети Заліщанщини з професійним святом, зосередившись на високій відповідальності журналістів «Колоса», які зі знанням справи, фахово творять часопис рідного краю, адже слово – це дійсно зброя, яка має працювати на сьогодення і майбутнє громади, об’єднувати спільноту заради її розвитку.

 

Олеся Іванівна вручила Подяку та грошову винагороду колективу «Колоса» від Заліщицького міського голови Івана Петровича Дрозда за багаторічну сумлінну працю, високий професіоналізм, вагомий особистий внесок у розбудову інформаційного простору міста та громади, забезпечення об’єктивного інформування краян, а також з нагоди професійного свята – Дня журналіста України.

Директор (редактор) ТОВ «Редакція газети «Колос» Оксана Дяків щиро подякувала гостям – багаторічним друзям газети – за привітання і зазначила, що всі працівники часопису відчувають високу відповідальність за творення «Колоса», а на сьогодні в редакції працюють заступник редактора – відповідальний секретар Ольга Мельник, бухгалтер Марія Шкрабик, оператор комп’ютерного набору Марія Рехтецька, оператор комп’ютерної верстки Юрій Байгуш. Невеликий колектив дбає про те, щоб газета була цікавою для мешканців Заліщицької і Товстенської ОТГ і щотижня приходила в дім читачів та передплатників. Оксана Іванівна також зосередилась на важливості передплати «Колоса», оскільки у червні завершується передплатна кампанія на друге півріччя 2021 року, а часопис чекає на своїх вірних читачів та прихильників.

Фінансово-економічна ситуація в колишніх районних, а сьогодні крайових газетах на цей час, на жаль, складна через багато чинників, які всім відомі. Тож важливо, щоб «Колос» як засіб масової інформації з понад 80-річною історією продовжував діяти в українському інфопросторі, адже наша газета є єдиним засобом масової інформації Заліщанщини.

На сторінках «Колоса» широко висвітлюється життя м.Заліщики, смт Товсте, різних населених пунктів Наддністрянщини, а матеріали наших дописувачів різного віку, громадських кореспондентів, членів Національної спілки журналістів України, які скеровують свої публікації в редакцію,  завжди знаходять своє чільне місце на шпальтах газети. Тож ми творимо «Колос» разом із вами, дорогі краяни, для вас і про вас! Будьмо разом, підтримуймо українське друковане слово, пресу рідного краю!

Публікація у газеті "Колос" (м.Заліщики)

Мирослав РОЗЛУЦЬКИЙ: ЕФЕКТИВНИЙ АГРАРІЙ ТА ПАТРІОТ РІДНОГО КРАЮ

 

Незважаючи на холодну та пізню весну, успішно завершили цьогорічну посівну кампанію хлібороби у ТОВ «Добробут», що в селі  Дунів. Зокрема, озимим ріпаком засіяли 250 гектарів, таку ж площу відвели під озиму пшеницю. Соя зайняла 20 гектарів полів, соняшник – майже 25 га, цукровий буряк – 15 га, кукурудзу засіяли на майже 147 гектарах.

Такими результатами весняно-польових робіт поділився під час нашої розмови Мирослав Розлуцький, генеральний директор ТОВ «Добробут», заслужений працівник сільського господарства України.

Завдяки наполегливій праці керівника та довірі з боку пайовиків агропідприємство постійно розширюється за рахунок оренди земельних паїв селян, мова йде про села Дунів, Кулаківці, Щитівці, Вогода, Городок. Тож у 2021 році майбутній урожай у «Добробуті» збиратимуть із 706 гектарів земельних угідь.

Як досвідчений господар, Мирослав Розлуцький  для отримання високих врожаїв дбає про культуру землеробства, впроваджуючи новітні аграрні технології та використовуючи якісний насіннєвий матеріал. Важливо, що всі технологічні процеси в сільськогосподарському товаристві механізовані, як і стовідсотково оновлений машинно-тракторний парк.

У господарстві продовжують зміцнювати матеріально-технічну базу, адже без сучасної сільськогосподарської техніки неможливо отримувати високі врожаї. За останній період з ініціативи директора товариства Мирослава Васильовича Розлуцького закуплено самохідний оприскувач, дисковий плуг та зубово-шлейфову борону. Під керівництвом Мирослава Васильовича у «Добробуті» сьогодні працюють 20 робітників, які вчасно отримують заробітну плату.

Як соціально відповідальний керівник, Мирослав Васильович Розлуцький постійно надає необхідну допомогу селянам. Так, нещодавно з нагоди Великодніх свят двадцяти одиноким мешканцям сіл Дунів, Кулаківці, Щитівці та Вигода було надано допомогу на суму 4000 грн., а також керівник «Добробуту» виділив 4000 грн. для малозабезпечених сімей.

Систематично в полі зору очільника «Добробуту» - нагальні проблеми життєдіяльності громад чотирьох сіл: починаючи з прогортання місцевих шляхів від снігових заметів цьогорічної складної зими, ямкового ремонту та грейдерування доріг – до активного весняного благоустрою. На здійснення цих завдань загалом господарством було витрачено 115  тис.грн.

Мирослав Розлуцький продовжує допомагати місцевій загальноосвітній школі в реалізації її навчальних завдань. Піклується він і про малечу, для якої в Дуневі, біля Будинку народної творчості, встановлено і діє сучасний ігровий майданчик.

Як депутат Заліщицької міської ради Заліщицької ОТГ Мирослав Васильович відгукується і на звернення громад інших сіл Заліщанщини, зокрема на прохання священника церкви с.Винятинці щодо ремонту муру навколо храму, для чого було використано 22 тис.грн. та залучено працівників «Добробуту».

З початком воєнних дій на Сході України СГ ТОВ «Добробут» та особисто Мирослав Васильович усіляко допомагають Збройним силам України, учасникам АТО та членам їх сімей. За останній час для підтримки наших захисників М.Розлуцький скерував 20 тис.грн.   

Ініціативного, професійного і досвідченого керівника цінують краяни, для яких він працює, як і партнери по агропромисловому комплексу, власники земельних паїв  і ветерани виробництва.

Оксана ДЯКІВ

Володимир ДОБРЯНСЬКИЙ "Печера в Гиньківцях: старожитності та повстанська звитяга"

 

Із сивої давнини печери були складовою частиною життєдіяльності людини, адже у темних лабіринтах можна знайти надійний прихисток від ворогів та хижих звірів, а в лютий холод — облаштувати теплу оселю й зігрітися біля вогню. У загадкових лабіринтах мені завжди навіюються роздуми про буття та сенс життя, адже вони були наділені містично-сакральним змістом, ставали місцями язичницьких святилищ та християнських храмів. Одним із таких містичних місць є загадкове урочище та печера біля села Гиньківців Товстенецької ОТГ Чортківського району.

Оскільки одним із напрямків наукових інтересів автора статті є спелеологічно-археологічне вивчення і дослідження печер Західного Поділля, то варто акцентувати увагу на дослідженнях поблизу печери Гиньківська.
Отже, печера Гиньківська розміщена на лівому березі каньйоноподібної долини річки Дупа (Тупа, Дупла, Дуплава), вище середини пологого схилу та праворуч від ерозійного яру. Загальна площа її становить 800 кв. м, об’єм 1000 куб. м, вхідна частина завширшки метр та заввишки 0,4 м. Висота ходів та залів печери сягає 0,8—1,2, а ширина — від 2 до 8 метрів. Південна частина печери сформована у вапняках, а північна — в пісковиках. Верх стелі має натічні форми й підпирається багатьма колонами, які утворилися внаслідок просочування і зцементування карбонатів у піску. Процесам зцементування сприяв той фактор, що над пісками (які наповнюють печеру) залягають поклади вапняків, котрі під дією біохімічних процесів поступово розчинялися водою, яка потрапляла із поверхневих шарів ґрунту. Потім вода, насичена кальцитами, проникала крізь тріщини вапняків у пісок та зцементовувала його у порожнині впродовж багатьох тисяч років. Таким чином, печера Гиньківська (місцева назва «Дєра») спочатку формувалася у результаті вимивання та просідання порід під вапняками. Пізніше, із XIX століття, вона довершувалася добуванням піску місцевими жителями.
Перед входом до печери, на правому схилі ерозійного яру, є три доволі цікаві геологічні утворення із пісковиків. Це розташовані поруч два великі стовпці округлої форми діаметром 0,6 і заввишки 1,5 та 2 метри. Опитуючи мешканців села, я встановив, що ці природні утворення мають назви «Дід» та «Баба». Далі, за 15—17 метрів від стовпців, над урвищем яру розташований валун трикутної форми заввишки 4 метри, а довжина бічних граней його — 5 метрів.
Селяни з Гиньківців називають цей камінь «Сторож». Існують перекази, наче Дід, Баба та Сторож у далекі часи були нашими давніми богами, а після запровадження християнства перетворилися на камені.
Зазначу, що терміни дід і баба мають глибоке індоєвропейське та праслов’янське походження. Зі старослов’янської дѣдъ не лише «батько матері або батька, стара людина». Ця назва успадкувала такі значення, як діди — «спадщина»; дідизна — «спадщина, давні часи»; дідизний — «успадкований, дуже старий». Ці назви безпосередньо пов’язані із віруваннями давніх слов’ян: дідо — це сніп колючої рослини (будяка, осоту і т.п.), який ставили біля воріт або дверей хліва чи хати, щоб відлякати нечисту силу. Аналогічно дід, дідух означає сніп соломи або очерету, зв’язаний так, що половина верхівок виступає з одного боку, а друга половина з іншого. Цей сніп завжди стояв на почесному місці у хаті.
Як свідчать факти з історії слов’янських мов, «баба» у дохристиянських віруваннях слов’ян пов’язана з обожнюванням духів та предків, які були покровителями домашнього вогнища, миру, затишку та спокою. Це слово походить із праслов’янської baba та старослов’янської баба, яка не лише означає «стара жінка», а й «повитуха»; баб’ячий, бабити — «бути повитухою, знахарювати»; бабницький — «акушерський». Також це слово походить із праслов’янської мови: bab- — «надуватися; розбухати; бути кулястим». Тому коренева основа -баб завжди виступає у значенні роду великих, кулястої форми слив, груш, ягід, а в лікувальній медицині бабка — «подорожник». Також баба — це «рід сакрально-магічного печива із пшеничного борошна, паска».
Розташований поряд валун — «Сторож» — символізував оберіг, що стоїть на шляху до сакрального місця і підтримує гармонію та світопорядок. Семантика слова походить із праслов’янської stergti, sterkti, старослов’янської стрѣшти, стражъ — «сторож».
Цілком ймовірно, що в дохристиянський час урочище слугувало сакрально-культовим осередком наших далеких предків, адже тут могло бути святилище. Але всі крапки над «і» зможе розставити його величність час: тільки детальні археологічні розкопки та дослідження зможуть дати остаточну відповідь на це запитання. Про те, що у сиву давнину неподалік містилися святилища та капища, свідчать матеріали археологічних досліджень. Так, поблизу села Мишкова в 1976 році виявлено місцезнаходження кам’яного ідола. Восени 1999 року археологічна експедиція дослідила місцезнаходження другого ідола. Ці дві унікальні стели нині перебувають в експозиції Заліщицького краєзнавчого музею. Відомо, що на полі села Блищанки донедавна лежала нижня частина кам’яного ідола. Під час археологічних розкопок у 1984—1985 роках досліджено й обстежено святилище ранньозалізного часу в селі Бедриківцях.
Я особисто дослідив печерне святилище поблизу Городка, яке розташоване неподалік місця злиття Серету й Дністра.
Здавна відоме святилище поблизу села Монастирка. Там, перед входом до печери, є кам’яний жертовник, про який згадували історики ще у XIX столітті.
Доволі часто нам доводиться чути оповіді про магічні та сакральні місця, в яких людина відчуває припливи енергії, сил, зцілюється і знаходить порятунок із безвихідного становища. Кожен по-різному сприймає такі речі. Цілком ймовірно, що «святе місце ніколи пустим не буває», тому існує певний взаємозв’язок минулого із сучасним та майбутнім.
Стало відомо, що в середині 1940-х років у штольнях печери Гиньківська переховувалися борці за волю та незалежність України, героїчні воїни ОУН-УПА. Тутешні мешканці розповідали різні версії тих подій. Тут нічого дивного, адже документальні свідчення були відсутні, а перекази передавалися з покоління в покоління. Загалом, усі розповіді зводилися до того, що під час збройних сутичок із підрозділами НКВС у районі лісів села Дуплиська одному загону УПА вдалося прорватися з оточення. Вночі вони переодяглись і заховалися у печері в Гиньківцях, але за підказкою сексотів вхід до печери відразу був заблокований енкавеесівцями. Лише за допомогою місцевих жителів, які споїли чекістів під час весілля у селі, в перестрілці загін УПА вирвався із оточення.
Усі подробиці подій сімдесятирічної давнини стали відомі нещодавно. За дивним збігом обставин близько 10-ти років тому науковцям пощастило натрапити в лісі біля села Малої Кужелівки Дунаєвецького району Хмельницької області на архів УПА, який належав Віньковецькому проводу ОУН Кам’янець-Подільської округи. Цей архів був багатий підпільними виданнями, які друкували у базовій друкарні імені Ярослава Старуха («Стяга») містечка Товстого, а потім передавали у Центральну та Східну Україну. Серед численних підпільних видань в архіві були два номери (№3 та №4, 1948 рік) невеличкого дитячого журналу «Малі друзі». В одному з них було вміщене оповідання «Повстанці виручили своїх друзів», у якому висвітлюються події, що відбулися в кінці травня 1945 року в селі Гиньківцях, у печері піщаного кар’єру.
А було це так. Невеликий відділ УПА, забезпечивши себе харчами і водою, вирішив заквартирувати у пісочні. Але через кілька днів про це довідалися більшовики. 28 травня із Товстого прибули значні сили відділу НКВС, які оточили печеру й підірвали до неї ходи — думали, що повстанці подушаться. Наступного дня сюди прибула комісія із Чорткова, яка роздумувала над планом ліквідації загону. Вдалися до хитрощів. Про людське око начебто заарештували капітана, який наказав закрити ходи. Вони говорили, що жаль душити людей, повідкривали виходи й запропонували повстанцям добровільно здатися. Повстанці відразу зрозуміли задум ворога, тому насміхалися і глузували з чекістів. Навіть один розлючений сержант зі злості почав стріляти і поліз у печеру, але відразу був убитий повстанською кулею. Далі енкаведисти знесли із села околоти і спалили біля входу сім кіп. Вони гадали, що дим увійде усередину печери і подушить повстанців, але дим при вході лише завертав назад. Тоді чекісти задумали спровокувати повстанців. Вони переодягнули у свою уніформу місцевих жінок і дітей, видали їм гвинтівки й наказали лізти в печеру. Вони думали, що повстанці постріляють їх біля входу, а радянська агітація зможе рознести звістку про звірства УПА стосовно мирного населення. Але не так сталося, як гадалося: повстанці відразу впізнали своїх людей і впустили всередину печери.
Єдиний вихід із ситуації, до якого додумалися енкаведисти — це тримати в облозі повстанців доти, доки голод і спрага не зморять їх. На заміну із Заліщиків прибув новий загін більшовиків у кількості 150 чоловік. Вони окопалися довкола печери і виставили кулемети.
За тиждень облоги у повстанців вода і харчі почали закінчуватися. Але про них не забували їхні друзі. Вони здійснили розвідку місцевості, встановили розташування більшовиків і підготували план удару по чекістах. До цієї операції були залучені три рої самооборонного кущового відділу. Після цього вночі з 3-го на 4-те червня підмога підійшла до позицій більшовиків, повстанцям навіть вдалося розміститися біля їхнього штабу. Також вибрали зручну позицію біля церкви, з якої добре проглядається і прострілюється урочище, тому помістили кулеметний розрахунок.
За дивним збігом обставин у цю ніч повстанці в печері також вирішили пробитися з оточення. Вони, тихо виходячи із пісочні, почали займати зручні позиції для завдання удару по чекістах. П’яні більшовицькі вартові сприйняли повстанців за своїх, навіть почали кричати: «Чєго удіраєш?» і самі кинулися тікати. У цей же час повстанці, що прийшли на допомогу, почали пускати в небо ракети, аби краще бачити ворога, й одночасно відкрили вогонь і закидали їх гранатами. Від такого несподіваного нападу спантеличені чекісти розбіглися зі страху.
У результаті цієї блискучої і вдало спланованої операції обложений відділ із незначними втратами з’єднався із побратимами по зброї. Як пізніше донесла розвідка, більшовики у нічному бою втратили свого командира та 70 чоловік особового складу НКВС.
Отже, урочище й печера Гиньківська є цінною пам’яткою нашої історії, яка пов’язана із боротьбою українського народу за свою незалежність, і перспективною в плані майбутніх археологічних досліджень. Тому доречно розробляти план стосовно внесення її до об’єктів туризму у нашому краї.

Володимир ДОБРЯНСЬКИЙ,
археолог, спелеолог, дослідник старожитностей, фортифікацій і топоніміки краю.
с. Нагірянка Чортківського району.
Фото Володимира СНІГУРА.

Джерело: Добрянський, В. Печера в Гиньківцях: старожитності та повстанська звитяга // Вільне життя плюс. — 2021. — № 33 (30 квітня). — С. 3. — (Сторінками історії).

ЗГАСЛА ЗОРЯ ЖУРНАЛІСТИКИ... Відійшла у Вічність Галина Федорівна КОРЧЕВСЬКА...

 

Вона була по-весняному налаштована до світу, спрагло любила життя... Бо ж квітнева за родом – 7 квітня цього року їй виповнилося 65 літ. Та раптом у ці квітневі дні не стало нашої Галини Федорівни КОРЧЕВСЬКОЇ – після тяжкої тривалої хвороби, на превеликий жаль, відійшла вона у Вічність...
Працювати в Заліщики, в редакцію газети «Колос», Галина Федорівна приїхала після закінчення Львівського державного університету, факультету журналістики.
Відтоді струни її душі щиро бриніли думками, з якими вона линула до людей, героїв своїх матеріалів – нарисів, зарисовок, репортажів. На папір лягали статті в кожен номер, нікому не можна спинити цей потік – ні сьогодні, ні завтра.
Почуття Галини Федорівни були сповнені невимовною радістю за цікаву зустріч із героєм публікації, за мовлене з глибини душі слово так, як це уміла передати тільки вона, авторка численних цікавих журналістських матеріалів.

Час пролетів невблаганно - в роботі й творчості, у відрядженнях і зустрічах, а хвороба все більш прогресувала. Довелось залишити журналістику, і це прощання з колективом редакції газети “Колос”, з рідною газетою, у 2013 році, здається, ще більше послабило її здоров’я: мабуть, зникла віра в одужання.
Пішла з життя Галина Федорівна КОРЧЕВСЬКА - Людина щирої душі, працелюбна, яка ніколи не пасувала перед труднощами, не шкодувала ні сил, ні часу, щоб задумане втілити в життя.
Світлий добрий спомин про Галину Федорівну назавжди залишиться в наших серцях, її колег, у душах тих, хто її знав, поважав, хто працював поруч із нею...
Висловлюємо щирі співчуття з приводу непоправної втрати чоловікові Валерію Леонідовичу, доньці Оксані, рідним і близьким покійної. Молимося за упокій її світлої душі. У скорботі низько схиляємо голови...

З глибоким смутком – колеги, весь колектив газети «Колос»

ПАМ’ЯТАТИ, НЕ МОЖНА ЗАБУТИ… Про книгу Данила Онищука «Щоб знали і пам’ятали (Архівні документи Чортківського надрайону Чортківсько-Бережанської округи ОУН (Товстенський і Заліщицький райони Тернопільської області 1945-1947 роки)»

 

Національно-визвольна боротьба Української Повстанської Армії у нашому краї – свідчення безприкладного героїзму патріотів, які в складних умовах зуміли протистояти одній із найстрашніших, найсильніших у світі тоталітарних систем – комуністичній.

Не зважаючи на те, що час віддаляє нас від тих вікопомних подій, діяльність вояків УПА та ОУН повинна назавжди закарбуватися в історичній пам’яті нації, яка будує незалежну Українську державу. Важливим історичним джерелом для вивчення подій є документи, які зберігаються у Тернопільському обласному архіві.

Знаний педагог, літератор, громадський діяч, краєзнавець із смт Товстого Данило Онищук у книзі «Щоб знали і пам’ятали (Архівні документи Чортківського надрайону Чортківсько-Бережанської округи ОУН (Товстенський і Заліщицький райони Тернопільської області 1945-1947 роки)», виданій Тернопільським ПП «Принтер-Інформ», зібрав, систематизував і підготував матеріали, які розповідають про складні часи національно-визвольної боротьби проти більшовицьких окупантів. Нелегко було патріотам отримувати та фіксувати інформацію про безчинства радянської влади у цей період, адже їх помічники піддавалися загрозі арешту, катувань, репресій і навіть жорстокої смерти.

Важливо сучасному поколінню знайомитися з безцінними документами, які засвідчують форми та методи терору, демонструють нелюдяне, негуманне ставлення радянської влади до цивільного населення краю. У документах наведено багато фактів діяльності  ОУН-УПА проти окупаційної більшовицької влади, приклади героїзму Самооборонних кущових відділів.

Боротьба була всенародною. Фактично в усіх селах краю діяли національно свідомі осередки, які організовували опір комуністам.

Упорядник Д.П.Онищук систематизував архівні документи у хронологічній послідовності. У вступних заувагах він окреслив критерії та чинники, які враховував під час їх опрацювання і підготовки до друку, назвав морально-етичні засади, яких дотримувався, зазначив особливості західноукраїнського правопису до 1939 року.

Коли ми читаємо унікальні документи, то перед очима, немов у калейдоскопі, з’являються події майже 80-літньої давності, які допомагають усвідомити весь трагізм життя цивільного населення, котре перебувало під постійним тиском червоного терору, а також і відкриваються факти національно-визвольного руху, учасники якого чинили відчайдушний опір окупаційному більшовицькому режиму.

Насильство, ґвалтування, побиття, арешти, репресії, облави, засідки, виселення, нищення майна, збір податків, грабунки, жорстоке поводження з людьми – це далеко неповний перелік діяльності більшовицької влади та підрозділів НКВС у Товстенському і Заліщицькому районах. 

Різноманітними були форми націоналістичний опору. Крім бойових дій проти сил НКВС, боротьби з більшовицьким партійним активом та стрибками, справедливого покарання їх посібників, захисту цивільного населення від терору, патріоти проводили у непростих умовах агітаційно-пропагандистську роботу, закликаючи не коритися, а продовжувати боротьбу.

Документи відображають заходи з організації колгоспів, до яких місцеве населення не хотіло записуватися. І більшовицька влада насильно змушувала селян це робити. Багато матеріалів присвячено насильницьким методам збору податків (континґенту) у різних селах районів. Частина свідчень розповідає про репресії проти членів націоналістичного руху та їх родин: від переслідування, побиття і до арештів, катувань, вбивств, виселення.

Окремо у книзі є підбірка інформації про організацію та проведення «найдемократичніших виборів депутатів до Верховної Ради УРСР» у лютому 1946 року. Аналізуючи «вибори», патріоти зауважили, що значна частина місцевого населення чинила опір щодо своєї участі в голосуванні. Вибори відбувалися під пильним наглядом військових гарнізонів, підрозділів НКВС, більшовицького активу, які перебували у кожному селі. Читач ознайомиться в документах з тим, як діяла радянська пропаганда, які форми та методи примусу використовувала щодо людей під час передвиборчої агітації, як ставилася більшовицька влада до антиагітації, яку проводив національно-визвольний рух.

Українці не хотіли брати участь у каральних акціях НКВС по виявленню патріотів та терору щодо них. Документи повстанців засвідчують, що колишні фронтовики під будь-якими приводами не бажали вступати у селах до цих парамілітарних загонів, створених енкаведистами, відмовлялися виконувати розпорядження більшовицької влади, здавали зброю. Влада чинила на них фізичний, психологічний, моральний тиск.

Шкільне життя у ті складні часи теж не оминули своєю увагою вояки УПА, зазначаючи, що і там радянська влада чинила терор та насильство, організовуючи піонерські та комсомольські організації, записуючи туди найкращих учнів, не питаючи про їх бажання. Під час рідкісних зустрічей націоналістичного руху з червоноармійцями перші зазначали, що діяльність НКВС проти місцевого населення спонукала других по-іншому подивитися на українських патріотів, які боронять свою землю і борються за незалежність України.

Документи за 1947 рік описують жорстокість влади під час організації виселення місцевих українців до Молотовської области.

Протоколи, складені патріотами, засвідчують звірства більшовиків проти мирного населення та побратимів.

Заклик до продовження національно-визвольної боротьби проти ворога, за історичні традиції українського державотворення, утвердження сили духу та величі – такі провідні ідеї звернень УПА та її Проводу до бійців, червоноармійців, підрозділів МВД.

Упорядник Д.П.Онищук пропонує увазі читачів тексти та музику повстанських пісень, які засвідчують високий рівень усвідомлення борцями за волю України своєї важливої місії.

І на завершення книги Данило Онищук вміщує розповіді про життя та діяльність патріота Товстенського краю Степана Фридрака, який і у свій поважний вік продовжує справу вшанування загиблих героїв-побратимів у рідному містечку; про історію свого рідного села Солоне, яке теж славиться нескореним національним духом і традиціями. Особливо відзначає, поряд із легендарними садківчанами Іваном Попадиним і Юстиною Грицик, багаторічного в’язня сталінських таборів, талановиту, мистецьки обдаровану людину, свого односельця  Григорія Герчака.

У книзі «Щоб знали і пам’ятали» вміщена цікава розвідка  Оксани Дяків, редакторки газети «Колос», членкині Національної спілки журналістів України, про участь її дідуся Петра Рудого (псевдо «Зозуля») у національно-визвольному русі. 

Відгомоном пам’ятних подій є фрагменти краєзнавчих нарисів про ті події: Миколи Горбаля «Презентація життя», Юлія Танчука «…І війна, і перемога», Яреми Фридрака «Товстенські епізоди», Василя Дрозда «Село Нагоряни на тлі історії України», Михайла Сопилюка «Степан Слободян – провідник ОУН Карпатського краю», Ярослава Павлика «Історія Товстого».

Світлини патріотів рідного краю, які в 40-50-і роки ХХ століття і в третьому тисячолітті захищають від російського агресора рідну землю, незалежність України та продовжують традиції попередніх поколінь, а також дві поезії Данила Онищука завершують сторінки цікавої і пізнавальної книги, пронизаної патріотичним українським духом...

 

А ті, величні й горді,

Що в бій сміливо йдуть,

У пам’яті народній

Ніколи не помруть!

 

Учасники тих вікопомних подій у Засвітах. І тільки пам’ять про них, про їх велич духу допоможе нашим сучасникам будувати нову демократичну патріотичну незалежну Україну.

Данило  Онищук складає подяку тим, хто допоміг у виданні книги: голові Тернопільської ОДА Володимиру Трушеві, Богданові Кухті, членам юнацьких клітин ОУН 1940-х років, громадсько-політичним активістам Степанові Фридраку та Романові Данилейку, вчителю школи смт. Товсте Миколі Буцю.

Життя триває... Зростають нові покоління незалежної України. Хай ця книга стане ще одним містком між минулим та сьогоденням заради творення  майбутнього незалежної України-держави.

 

Василь ДЯКІВ,

історик,

заслужений вчитель України

Руслана МАЛАНИЧ "ЗЕРНЯТКА ІСТИНИ – В ДУШІ ДІТЕЙ" (ЗОШ І-ІІІ ступенів смт.Товсте)

Ціннісне ставлення особистості до держави посідає чільне місце в системі сучасної освіти Нової української школи (НУШ). Патріотичне виховання молоді є одним із пріоритетних завдань нашої ЗОШ І-ІІІ ступенів смт.Товсте, яка працює під керівництвом директора Марії Окопняк. Марія Антонівна велику увагу приділяє виховній роботі з дітьми, зокрема національно-патріотичному вихованню. Плекаючи у дітей любов до рідної культури, мови та історії, ми дбаємо про майбутнє нашої нації. І.Франко мудро зазначив: «Не потоком шумних і галасливих фраз, а тихою невтомною працею любіть Україну». Тому кожен виховний захід, який проводиться у нашій школі, має на меті формування національної свідомості школярів.

Яскравим прикладом є конкурс поезії «Пам’яті Героїв Крут присвячується», зініційований заступником директора школи з виховної роботи Світланою Леськів. Усі учасники надзвичайно емоційно цитували поетичні рядки про подвиг студентів-крутян, який став символом мужності та безумовної любові до Батьківщини. Натхненно декламували вірші: Евеліна Туктамишева, учениця 5-Б класу, Арсен Юхимук (5-A клас), Зоряна Бугай (8-А клас), Максим Свистун-Халупник, Михайло Стефанишин, Жасміна Шушко (6-А клас), Ілона Голик (7-А клас), Юлія Вакун (7-Б клас), Аліна Семерез (6-Б клас), Анастасія Щупачинська (8-Б), Богдана Сагановська (9 клас). Патріотичні заходи на вшанування крутянців проводяться систематично, кожного навчального року, як, наприклад, година спілкування «День пам’яті Героїв Крут», яку провела зі своїми учнями класний керівник Зорислава Оробчук (на фото внизу).

У рамках національно-патріотичного виховання в школі проводять виховні години, вшановують ветеранів Другої світової війни. У класних кімнатах оформлено куточок пам’яті Героїв Небесної Сотні, а в День захисника України учні листівками вітають місцевих воїнів АТО. Щороку діти беруть активну участь у зборі необхідних речей для військових та передають їх волонтерам, що вирушають з допомогою на Схід України. З 2016 року в нашій школі відкрито Музей-криївку підпільної друкарні УПА імені «Стяга» національно-патріотичного спрямування, в якому відтворено побут повстанців. Друкарські машинки, гасова лампа, лежаки і стіл, застелені вишитими обрусами – усі ці експонати, представлені в експозиції, дають змогу перейнятися атмосферою далеких буремних часів боротьби українців. Роботою музею керує вчитель історії Володимир Полевий. Нині проблема патріотичного виховання набуває особливого значення, оскільки від її вирішення багато в чому залежить майбутнє нашої нації, адже на Сході України йде війна за незалежність нашої держави. Щиро віримо, що зернята істини, які ми, педагоги, сіємо у душах наших дітей, дадуть плідний урожай на славу рідної України.

Руслана МАЛАНИЧ, соціальний педагог ЗОШ І-ІІІ ступенів смт.Товсте

Світлана ЗОЛОТА: "НА КРОВ’Ю ПРОЛИТІМ КРУТЯНСЬКІМ СНІГУ ВПИСАНІ ІМЕНА ГЕРОЇВ"

У день 103-ї річниці бою під Крутами ми згадували героїв, схиливши свої голови, вшановуючи подвиг українських юнаків, які своєю кров'ю окропили святу землю в боротьбі за волю України і навічно залишилися в історії як символ національної честі. Події 29 січня 1918 року назавжди закарбувалася в пам'яті багатьох поколінь українців. Адже під Крутами творилася історія молодої держави, яка ціною неймовірних зусиль, трагічних втрат заявила про своє право бути вільною від ярма Російської імперії. Станція "Крути" - тільки одна з численних битв в одвічному "хрестовому поході" за нашу самовизначеність і незалежність.

Годину історичної правди "На кров'ю политім Крутянськім снігу вписані геройські імена" проведено для юних читачів в Шипівській бібліотеці. Присутні на заході мали змогу ознайомитись із книжковою виставкою "Крути: і сум, і біль, і вічна слава". Бібліотекар розповіла про історичні події, які відбувалися в той час, передумови бою та прізвища відомих на цей час юнаків. З нагоди Дня пам'яті Героїв Крут користувачі бібліотеки разом із бібліотекарем здійснили онлайн подорож у минуле. Подвиг Героїв Крут назавжди залишиться в серцях вдячних поколінь українців. Адже юні патріоти пролили свою кров за найсвятіше - в ім'я захисту рідної землі від ворогів.

Світлана ЗОЛОТА, бібліотекар Шипівецької бібліотеки