МУЗИКА БЕЗ КОРДОНІВ

Світ, на жаль, втрачає свою самобутність. Люди перестають дивитися один одному в очі. Здається, замкнуте коло: гаджет, Інтернет, невизначеність... Молитва, живопис, література, мистецтво - це спасіння. Думаєте, це – банально? Ні, навпаки. Мало залишається тих, хто дійсно хоче розпізнавати мову духовності. Поговоримо про музику, яка допомагає розпізнати душевну складову тієї чи іншої людини. Часом люди роблять хибні висновки. Наприклад, якщо слухаєш поп-музику, у відповідь від співбесідника можна почути наступне: "А-а-а, так ти – меломан…" А слухаєш рок, то почуєш: «Ну, ти – крутий!" Тебе цікавить Jazz: "О, ти - унікальний". Подобається опера, то дехто скаже: "Ти такий нудний, я сплю, слухаючи оперу". Звісно, таких випадків є багато. Але чому існує думка, що музика це – щось другорядне і непотрібне у нашому житті? Навіть спираючись на ці судження, часом батьки своїм дітям кажуть: "Що там у школі у тебе з музики, фізкультури? Низький бал? Не переживай, та кому вони треба?!" А чи знаєте ви, шановні читачі, що музика здатна лікувати, зцілювати душу людини, гіпнотично впливати на підсвідомість, дарувати прекрасні емоції, безкінечні загадки своєю універсальною мовою! Водночас саме музика налаштовує людину на певну емоцію, коли вона дивиться, скажімо, фільм жахів.... Ви, певно, думаєте, що саме сюжет вводить вас у стан страху? Ні, це все - музичний супровід і його динаміка. Далі поговоримо про тих, кого об'єднала мова музичного мистецтва. Олег, який родом із Заліщанщини, та Катерина Малики, вони водночас є багатодітними батьками, пишуть власні музичні твори та аранжування, а також ведуть до музичних перемог багатьох своїх вихованців, водночас навчають цьому своїх діток. Їхній найстарший син Кирилко обожнює писати електронну сучасну музику, середній син Захарко любить симфонічну палітру, особливо струнну групу, а маленька Катруся слухає фортепіанні твори класиків, а також імітує гру на електронних барабанах. Можна сказати, що в цій родині зібрана вся стильова складова музичного мистецтва, враховуючи те, що тато - оперний співак, а мама – музична критикиня. Музичний проєкт Musica dal vivo Ukraine, створений у 2015 році, сьогодні активно збирає та розширює коло своїх друзів. Художній керівник проєкту – Катерина Малик. Арт-директор Musica dal vivo Ukraine та режисер - Олег Малик. Під час цьогорічного карантину Олег та Катерина Малики вирішили зробити сторінку на каналі YouTube і почали ділитися власною творчістю у цій мережі. За пів року активної роботи на сторінці презентована чимала кількість відео на різний смак. Це – народна автентична музика, оперний жанр, поп-музика, також можна переглянути декілька колискових для наймолодших слухачів. За час перебування їх родини у Заліщицькому краї молоді митці написали декілька пісень на слова відомих наддністрянських поеток. Це – пісні "Мадонна" та "Мінорним акордом ввірвалася осінь" на слова Оксани Дяків, яка буде презентована в жовтні, пісні "Тримай мене", "У моєї України" – на слова Богдани Стефанюк, "Колискова сину" – на слова Світлани Леськів.

Пісні Маликів лунають за кордоном та в Україні. Це – Киргизстан, Польща, Румунія, Молдова. Нещодавно талановита молода співачка Rianna Rusu (громадянка Румунії) представила прем'єру пісні на міжнародному конкурсу "Volare" в Румунії і виборола з нею Гран-Прі в номінації "Креація. Перше виконання пісні". Зазвичай, в Україні на конкурсах не практикують подібні номінації, а за кордоном молодь привчають до свого авторського репертуару. Rianna Rusu народилася в місті Пашкані. З 9 років вона займається співом. Її викладачка Альона Пачурка - координаторка "Kasta Morrely". Англійську версію пісні написав румунський відомий автор текстів Овідіо Іордаке.

Сингл пісні двома мовами (українською - "Може, то ти", музика, слова та аранжування Олега і Катерини Маликів; англійська версія - "A brighter tomorrow", текст O. Iordache) можна почути на всіх музичних платформах у мережі Інтернет у виконанні юної співачки Rianna Rusu. Нещодавно пісню було презентовано під час передачі на "Українському радіо" в Києві.

Як запевняє подружжя креативних митців Маликів, кожен, хто хоче спробувати свої сили, може записатися й отримати творчі поради та професійні настанови на студії Mdvivo Studio SteZaK. Побажаємо їм нових перемог та цікавих пісень! Світ стає кращим завдяки таким людям, адже Олег та Катерина роблять велику справу: вони не тільки самі творять сучасну українську музику, але – як педагоги – системно і кваліфіковано працюють з дітьми, молоддю різного віку, навчаючи їх прекрасному, що дає добрі плоди!

На фото: художній керівник Катерина Малик (у центрі) та юні учасники, які брали участь у створенні відеокомпозиції - пісні “У моєї України”; співачка Rianna Rusu, яка представила пісню “Може, то ти” на Міжнародному конкурсі “Volare”; Олег Малик - арт- директор та режисер музичного проєкту Musica dal vivo Ukraine.

Василь Дяків: "ТІЛЬКИ КОМАНДА ДОСЯГАЄ РЕЗУЛЬТАТУ!"

Упродовж 11-14 вересня цього року на мальовничій локації м.Дніпро відбувалося унікальне дійство, на яке з’їхалися десять найкращих педагогів, за версією Національної премії Global Teacher Prize Ukraine-2020, з різних регіонів України. Товариство було натхненне й творче, підтримане громадською спілкою «Освіторія» (голова Зоя Литвин) та професійним журі. Мені пощастило потрапити у когорту професіоналів, команду однодумців-освітян. Це - Андрій Олійник (Дніпропетровщина), Анна Домнич (м. Київ), Іван Верещака (Херсонщина), Олександр Чучаєв (Кіровоградщина), Олег Пустовойт (м. Одеса), Микола Тарасюк (м. Житомир), Наталія Зима (м. Хмельницький), Людмила Тоцина (м. Маріуполь), Вікторія Ломака (м. Суми). Усі ми викладаємо різні предмети в закладах освіти різних населених пунктів нашої держави, але прагнемо рухати освіту вперед, долаючи перешкоди і творячи новий освітній простір. Ми працювали в створеному Дніпрі асесмент-центрі, який був методом комплексної оцінки педагогів, з використанням взаємодоповнюючих методик, орієнтований на оцінку реальних якостей освітян, їх психологічних і професійних особливостей, а також виявлення їх потенційних можливостей. Діяльність такого асесмент-центру мала на меті ознайомити журі з унікальним досвідом кожного з обраних з майже 3000 учителів, які подали заявки на це змагання. Серед випробовувань були самопрезентація, перевірка вміння працювати у команді під час проведення уроків на соціально важливі теми як уроків-онлайн для шестикласників, так і офлайн для учнів 10 класу в одній із приватних шкіл м.Дніпра, і стратегічна сесія, у якій команди мали можливості в експрес-режимі запропоновувати журі вирішення озвучених головою Дніпропетровської ОДА освітніх проблем регіону: забезпечення шкільних автобусів освітнім контентом, розробка моделі навчання дітей, які перебувають у лікувальних закладах, пошук шляхів взаємодії педагогів і дітей, які потрапили у складні соціальні обставини і проживають у спеціальних будинках. А друге стратегічне завдання запропонувала ексміністерка Лілія Гриневич: розробити модель української школи майбутнього та відзначити, яким чином кожен вчитель із ТОП-10 Національної премії Global Teacher Prize Ukraine-2020 зможе допомогти реалізувати виклики Нової української школи (НУШ).

Команда ГС «Освіторія» організувала змістовну й цікаву культурну програму, знайомлячи з перлинами-локаціями м.Дніпро. Хто ж був у складі журі, яке було єдиною командою з ТОП-10, але мало свої завдання? Крім голови ГС «Освіторія» Зої Литвин та ексміністерки Міносвіти Лілії Гриневич, це були: переможниця Премії-2019 Наталія Кидалова, переможниця Global Teacher Prize-2018 Андріа Зафірако з Британії, телеведуча Наталія Мосейчук, керівник та співорганізатор Української академії лідерства Роман Тичківський, учень 10 класу Арсеній Добровольський, який із 12 років активно працює у громадському секторі. Атмосфера творчого єднання, командний дух, оптимізм, віра у те, що зусилля кожного з нас принесуть позитивні результати для розбудови освіти України – такий підсумок нашої кількаденної педагогічної діяльності в Дніпрі. Результати Премії будуть оголошені 3 жовтня. А висновок кожен може зробити сам. Для мене це - новий досвід, виклики, бажання і прагнення нести ідеї Нової української школи у серця кожного – від батьків, педагогів до дітей. Адже тільки команда досягає злагодженості та підкорює висоти, лише відповідальність кожного за успішне виконання свого завдання допомагає будувати європейську свідомість громадян незалежної України.

Василь ДЯКІВ, учитель Заліщицької державної гімназії

На світлині: команда учасників під час стратегічної сесії (зліва направо) Наталія Зима (м.Хмельницький), Василь Дяків (м. Заліщики), ексміністерка Міносвіти Лілія Гриневич, Микола Тарасюк (м. Житомир).

ЩОБ НЕ ПЕРЕСТУПАТИ «ЧЕРВОНІ ЛІНІЇ МИНУЛОГО» (Про книгу Данила Онищука «Як над Товстим згасла зірка Давида»)

Сучасне постмодерне суспільство перебуває у глибокій гуманітарній кризі. Колективна пам’ять як необхідна складова будь-якого суспільного процесу і прогресу впевнено та дедалі активніше розкладається на індивідуальні пам’яті. Так формується суспільна амнезія, яка для когось стає трагедією, а для когось перетворюється на фарс. ХХ століття у гуманітарній сфері зазнало багато катаклізмів. Насамперед це стосується двох світових воєн, які продемонстрували людству необхідність не тільки говорити про втрати, але й цінувати життя. Голокост як найвищий прояв нелюдської нацистської ідеології, геноцид проти євреїв є однією з відправних точок для необхідності акцентувати увагу на гуманізації сучасного суспільства та держави. Спомини тих, хто пережив «Пекло на землі», завжди вражають емоційною напругою і розповідями про жахіття знищення людей людьми! Неважливо якою мовою вони написані. Але розповіді очевидців несуть отой невимовний і незникаючий з душі (а чи зуміла душа залишитись у людському тілі?) біль, який не можна нічим заглушити, не можна забути. Відомий на Заліщанщині вчитель української мови та літератури, літератор, краєзнавець, літературознавець з Товстого Данило Онищук переклав і уклав спогади Баруха Мільха та Берла Ґліка про масакру євреїв під час Другої світової війни у рідному містечку Товстому. Книга «Як над Товстим згасла зірка Давида» видана 2019 року в чернівецькому видавництві «Друк Арт». У супровідній статті автор розглядає українсько-єврейські відносини крізь призму історії. При цьому Данило Павлович прагне продемонструвати всю їх багатогранну палітру, розповідаючи про періоди співпраці євреїв з українцями та водночас про непрості їхні стосунки. Акцентує увагу на тому, що чимало євреїв підтримували українців у роки національно-демократичної революції 1917-1921 років, під час національно-визвольних змагань у 1940-1950-х роках ХХ століття, вони брали активну участь у дисидентському русі у період існування Радянського Союзу. При цьому Данило Павлович не замовчує проявів антисемітизму інших народів і держав. Як підтвердження цьому, автор наводить антиєврейські вислови відомих політичних, релігійних, наукових діячів різних епох і народів. Це засвідчує його розуміння історичності розвитку загальносвітового антисемітизму. Окремими темами у цій статті є розповідь про створення та існування Ізраїлю як усвідомлений прояв єврейської політичної нації і вплив представників єврейства на розвиток різних сфер людської діяльності.

Пам’ять про жертв Голокосту завжди сповнена смутком і болем. Данило Онищук окреслює основні життєві віхи свідків Голокосту Баруха Мільха та Берла Ґліка, наголошує, що перекладає ті частини книг-спогадів, які стосуються трагічного життя євреїв у містечку Товстому. Жорстокість, як і милосердя, не мають національності. Б. Мільх і Б. Ґлік у такій кривавій трагедії по-різному описують і свої переживання, і життя євреїв у Товстому та навколишніх селах у 1941-1945 роках. Лікар Б. Мільх оповідає емоційно, екзальтовано, з почуттям глибокого болю, адже в акціях загинули його найближчі та найдорожчі люди. І він відчуває відповідальність за їх жахливу смерть. Описуючи жахіття Голокосту, лікар прагне детально описати все, що відбувалося довкола нього. А перекладач Д.Онищук вміло – стилістично, лексично – підбирає якнайточніші українські слова для передачі складного внутрішнього стану людини. На жаль, Барух Мільх не називає імен своїх рятівників. Він відзначає тільки, які страхи вони переживали під час переховування його родини, як долав складнощі під час пошуку безпечних місць. А тому залишається невідомим, чи ті люди, які під загрозою смерти переховували Баруха Мільха та його родину, удостоєні звання Праведників народів світу. Серед них були і поляки, і українці, і німці. Але безчинства і організацію кривавих акцій чинили представники тих же національностей. Берл Ґлік – стриманий, конкретний у своїх тривожних спогадах. Він прагне зберегти у колективній пам’яті прізвища жертв, які були замордовані, загинули у страшних муках, згадує прізвища рятівників, щоб історія знала тих, хто не зрадив людських цінностей у складні часи і переховував євреїв, щоб ми пам’ятали катів, а їх нащадки відчували докори сумління і совісті за те, що їх родичі вбивали невинних.

Данило Онищук майстерно перекладає з польської, російської мов і цим самим наче стає безпосереднім очевидцем жахливих подій, які знищили цілий пласт неповторної локальної історії батьківщини, що мала свої славні сторінки та примножувала добробут нашого краю. Перекладач, знаний у краї педагог, не може завершити книгу «Як над Товстим згасла зірка Давида», не даючи читачам матеріалів для роздумів. «Без коментарів» - так називається один із розділів книги. У ньому Данило Онищук подає цитати людей різних національностей, соціальних станів, які жили у різних історичних епохах. Ці тексти – суперечливі, у них відображається поліголосся життя євреїв в Україні. У них євреї та українці оцінюють українсько-єврейські відносини в політичній, побутовій, національно-визвольній площинах, сприймають прояви антисемітизму, говорять про форми і зміст збереження пам’яті. Це – не готовий висновок, а матеріал для роздумів про минуле та майбутнє, який має важливий виховний вплив. Це – формування та збереження історичної пам’яті. Світлини родини Б. Мільха, які упорядник пропонує читачам, здебільшого зворушливо ілюструють довоєнне та повоєнне життя, радісне, щасливе. Та чи знайшла душа спокій, чи не снилося і в повоєнні роки Баруху пекло на землі, яке довелося пережити під час акцій знищення євреїв товстенського гетто у 1942-1943 роках, нам невідомо. А фотографії сучасного стану єврейського кладовища у Товстому, пам’ятники Б. Мільху в Хайфі, а також товстенським євреям у Нью-Йорку спонукають до роздумів про збереження індивідуальної та колективної пам’яті.

Видання книги – процес складний і фінансово затратний. Перекладач і упорядник висловлює подяку голові Товстенської громади Іванові Проданику, голові районної профспілкової організації освітян Олексієві Прогодюку, педагогам Товстенської школи Мирославові Заяцю, Миколі Буцю, а ще Юрію та Олені Бобилякам зі Львова. Перегортаючи останні сторінки книги, мимоволі задумуєшся над Життям і Смертю, над загальнолюдськими цінностями і ницістю людської душі, над пам’яттю та майбутнім. Життя – поліголосне, і «пекло на землі» - це «червона лінія минулого», яка не повинна повторитися і яку не можна переступати знову, бо вона руйнує світоглядні цінності людства. Адже це крок у прірву безпам’ятства та забуття. А життя – це діяльність на творення добра заради щастя майбутніх поколінь.

Василь ДЯКІВ, історик, член Національної спілки журналістів України

«ЗОЛОТЕ ПЕРО ТЕРНОПІЛЛЯ» - редактору Заліщицької газети «Колос» Оксані Дяків та заступнику редактора часопису «Колос» Ользі Мельник

За високі творчі досягнення, багаторічну плідну працю на ниві журналістики та з нагоди 29-ї річниці Незалежності України рішенням правління Тернопільської обласної організації Національної спілки журналістів України (голова Василь Тракало) відзнаку «Золоте перо Тернопілля» вручено редакторам Монастирської газети «Вісті Придністров’я» - Іванні Космовській, Гусятинської - «Вісник Надзбруччя» - Леоніду Дубасу, Заліщицької газети «Колос» - Оксані Дяків, заступнику редактора часопису «Колос» - Ользі Мельник, журналісту обласного телебачення Раїсі Заяць, журналісту і письменнику із Шумська Ігорю Фарині. Грамотою також нагороджено багаторічного члена ТОО НСЖУ Романа Півторака і почесною грамотою секретаріату НСЖУ - колишнього виконавчого директора ВАТ «ТВПК «Збруч» Мар’яна Федечка.

Н.БАЙГУШ "ЛІТНЄ ПІДВИЩЕННЯ КВАЛІФІКАЦІЇ З ГЕТЕ-ІНСТИТУТОМ"

Чи можна у період карантинних обмежень зібрати понад 350 вчителів та викладачів німецької мови з Європи, Азії та Африки в одному місці, щоб разом ділитися професійним досвідом та навчатися новим підходам до викладання іноземної мови? Гете-Інститут Німеччини взявся за реалізацію саме такого амбітного плану і запропонував педагогам з різних куточків світу долучитись до програми підвищення кваліфікації Fortbildungssommer 2020: digital. Сюзанне Бекер, Ренате Кьол-Кун, Зігрід Завельсберг і Катаріна Тімм – члени команди тренерів із Гете-Інститутів у Берліні та Мюнхені – розробили 40-годинну навчальну програму для освітян, а також спланували онлайн-програму культурних заходів. Програма передбачала три навчальні фази: робота на онлайн-платформі Moodle і вивчення курсу за вибором, відвідування онлайн-семінарів, лекцій і участь у баркемпі та заключна фаза, – реалізація спільного дослідницького міні-проєкту. Пройшовши попередній відбір, успішні апліканти отримали можливість долучитися до програми підвищення кваліфікації та обрати один курс із 14 курсів методико-дидактичного і країнознавчого характеру, які розкривали підходи до викладання німецької мови для різних вікових груп, а також знайомили учасників програми з цифровими інструментами і проєктними методами навчання. Наприклад, відповідно до своїх професійних інтересів я обрала курс «Методика і дидактика викладання німецької мови для підлітків».

Навчання на курсі було дуже інтенсивне, адже з перших днів керівники курсу Алексанра Обрадовіч і Паті Рамішвілі запропо¬нували групі з 28 педагогів з України, Італії, Польщі, Угорщини, Кіпру, Лівану, Узбекистану, Індії та багатьох інших країн змістовний методичний навчальний матеріл із цікавими завданнями, а також відкритий майданчик для обміну досвідом та продуктивної дистанційної співпраці у групах. Під час опрацювання курсу вчителі поглибили свої знання про фізіопсихологічні особливості розвитку підлітків та їх способи вивчення нової інформації, ознайомилися з новими цифровими інструментами та методами викладання, а також заглянули у світ інтересів підлітків Німеччини.

Наступний етап навчан¬ня відбувався наживо і приніс дуже багато вражень і позитивних емоцій. Було надзвичайно приємно побачити керівників та учасників свого курсу, поспілкуватися онлайн із колегами з інших країн та разом обговорити питання, які цікавлять і хвилюють освітян по всьому світу. Під час занять слухачі поповнили свої методичні скарбнички багатьма креативними вправами, іграми та формами роботи з учнями, які вносять в урок різноманіття та підвищують навчальну мотивацію підлітків.

Не можу не згадати про дві динамічні та інтерактивні лекції, на яких із доповідями виступили викладачі з Німеччини та Австрії. Так, доктор наук, професор Вільного університету Берліна Міхаела Замбаніс та викладач Майк Вальтер із Народного університету району Фрідріхсгайн-Кройцберг (Берлін) презентували принципи перформативної дидактики і розповіли про свою книгу “In Motion: Theaterimpulse zum Sprachenlernen“, в якій, користуючись останніми відкриттями нейронауки та власною викладацькою практикою, доводять позитивний вплив рухової активності на уроці для вивчення іноземної мови. Лекція доктора наук, професора Томаса Штрассера із Віденського педагогічного університету була присвячена темі викладання іноземної мови під час дистанційного навчання. У ній професор Штрассер дав чудовий огляд ефективної організації процесу дистанційного навчання та поділився своїм баченням ролей освітян у сучасному світі.

Учасники також взяли участь у баркемпі (конференції, яка проходить у форматі обговорень, презентацій, тренінгів). Саме там я отримала змогу поспілкуватися у вільному форматі з іншими колегами на теми навчальних ігор та мобільного (електронного) навчання. На цьому продуктивному обговоренні завершився другий етап літнього навчання з Гете-Інститутом. Що ж далі? Як підсумок набутих знань і вмінь, учасники програми планують продовжити співпрацю. Зокрема, ми разом із колегами з Польщі та Литви розробляємо спільний міні-проєкт, який стосується використання цифрових інструментів для розвитку лексичної ти писемної компетентностей під час викладання німецької мови. На мою думку, професія вчителя – це завжди власний розвиток та навчання, адже лише зростаючи професійно та співпрацюючи з колегами, можна створити справді мотивуюче і успішне навчальне середовище для наших дітей.

Надія БАЙГУШ, вчитель іноземних мов Заліщицької державної гімназії