Сучасне постмодерне суспільство перебуває у глибокій гуманітарній кризі. Колективна пам’ять як необхідна складова будь-якого суспільного процесу і прогресу впевнено та дедалі активніше розкладається на індивідуальні пам’яті. Так формується суспільна амнезія, яка для когось стає трагедією, а для когось перетворюється на фарс.
ХХ століття у гуманітарній сфері зазнало багато катаклізмів. Насамперед це стосується двох світових воєн, які продемонстрували людству необхідність не тільки говорити про втрати, але й цінувати життя.
Голокост як найвищий прояв нелюдської нацистської ідеології, геноцид проти євреїв є однією з відправних точок для необхідності акцентувати увагу на гуманізації сучасного суспільства та держави.
Спомини тих, хто пережив «Пекло на землі», завжди вражають емоційною напругою і розповідями про жахіття знищення людей людьми! Неважливо якою мовою вони написані. Але розповіді очевидців несуть отой невимовний і незникаючий з душі (а чи зуміла душа залишитись у людському тілі?) біль, який не можна нічим заглушити, не можна забути.
Відомий на Заліщанщині вчитель української мови та літератури, літератор, краєзнавець, літературознавець з Товстого Данило Онищук переклав і уклав спогади Баруха Мільха та Берла Ґліка про масакру євреїв під час Другої світової війни у рідному містечку Товстому.
Книга «Як над Товстим згасла зірка Давида» видана 2019 року в чернівецькому видавництві «Друк Арт». У супровідній статті автор розглядає українсько-єврейські відносини крізь призму історії. При цьому Данило Павлович прагне продемонструвати всю їх багатогранну палітру, розповідаючи про періоди співпраці євреїв з українцями та водночас про непрості їхні стосунки. Акцентує увагу на тому, що чимало євреїв підтримували українців у роки національно-демократичної революції 1917-1921 років, під час національно-визвольних змагань у 1940-1950-х роках ХХ століття, вони брали активну участь у дисидентському русі у період існування Радянського Союзу.
При цьому Данило Павлович не замовчує проявів антисемітизму інших народів і держав. Як підтвердження цьому, автор наводить антиєврейські вислови відомих політичних, релігійних, наукових діячів різних епох і народів. Це засвідчує його розуміння історичності розвитку загальносвітового антисемітизму. Окремими темами у цій статті є розповідь про створення та існування Ізраїлю як усвідомлений прояв єврейської політичної нації і вплив представників єврейства на розвиток різних сфер людської діяльності.
Пам’ять про жертв Голокосту завжди сповнена смутком і болем. Данило Онищук окреслює основні життєві віхи свідків Голокосту Баруха Мільха та Берла Ґліка, наголошує, що перекладає ті частини книг-спогадів, які стосуються трагічного життя євреїв у містечку Товстому. Жорстокість, як і милосердя, не мають національності. Б. Мільх і Б. Ґлік у такій кривавій трагедії по-різному описують і свої переживання, і життя євреїв у Товстому та навколишніх селах у 1941-1945 роках. Лікар Б. Мільх оповідає емоційно, екзальтовано, з почуттям глибокого болю, адже в акціях загинули його найближчі та найдорожчі люди. І він відчуває відповідальність за їх жахливу смерть. Описуючи жахіття Голокосту, лікар прагне детально описати все, що відбувалося довкола нього. А перекладач Д.Онищук вміло – стилістично, лексично – підбирає якнайточніші українські слова для передачі складного внутрішнього стану людини. На жаль, Барух Мільх не називає імен своїх рятівників. Він відзначає тільки, які страхи вони переживали під час переховування його родини, як долав складнощі під час пошуку безпечних місць. А тому залишається невідомим, чи ті люди, які під загрозою смерти переховували Баруха Мільха та його родину, удостоєні звання Праведників народів світу. Серед них були і поляки, і українці, і німці. Але безчинства і організацію кривавих акцій чинили представники тих же національностей.
Берл Ґлік – стриманий, конкретний у своїх тривожних спогадах. Він прагне зберегти у колективній пам’яті прізвища жертв, які були замордовані, загинули у страшних муках, згадує прізвища рятівників, щоб історія знала тих, хто не зрадив людських цінностей у складні часи і переховував євреїв, щоб ми пам’ятали катів, а їх нащадки відчували докори сумління і совісті за те, що їх родичі вбивали невинних.
Данило Онищук майстерно перекладає з польської, російської мов і цим самим наче стає безпосереднім очевидцем жахливих подій, які знищили цілий пласт неповторної локальної історії батьківщини, що мала свої славні сторінки та примножувала добробут нашого краю.
Перекладач, знаний у краї педагог, не може завершити книгу «Як над Товстим згасла зірка Давида», не даючи читачам матеріалів для роздумів.
«Без коментарів» - так називається один із розділів книги. У ньому Данило Онищук подає цитати людей різних національностей, соціальних станів, які жили у різних історичних епохах. Ці тексти – суперечливі, у них відображається поліголосся життя євреїв в Україні. У них євреї та українці оцінюють українсько-єврейські відносини в політичній, побутовій, національно-визвольній площинах, сприймають прояви антисемітизму, говорять про форми і зміст збереження пам’яті. Це – не готовий висновок, а матеріал для роздумів про минуле та майбутнє, який має важливий виховний вплив. Це – формування та збереження історичної пам’яті.
Світлини родини Б. Мільха, які упорядник пропонує читачам, здебільшого зворушливо ілюструють довоєнне та повоєнне життя, радісне, щасливе. Та чи знайшла душа спокій, чи не снилося і в повоєнні роки Баруху пекло на землі, яке довелося пережити під час акцій знищення євреїв товстенського гетто у 1942-1943 роках, нам невідомо. А фотографії сучасного стану єврейського кладовища у Товстому, пам’ятники Б. Мільху в Хайфі, а також товстенським євреям у Нью-Йорку спонукають до роздумів про збереження індивідуальної та колективної пам’яті.
Видання книги – процес складний і фінансово затратний. Перекладач і упорядник висловлює подяку голові Товстенської громади Іванові Проданику, голові районної профспілкової організації освітян Олексієві Прогодюку, педагогам Товстенської школи Мирославові Заяцю, Миколі Буцю, а ще Юрію та Олені Бобилякам зі Львова.
Перегортаючи останні сторінки книги, мимоволі задумуєшся над Життям і Смертю, над загальнолюдськими цінностями і ницістю людської душі, над пам’яттю та майбутнім. Життя – поліголосне, і «пекло на землі» - це «червона лінія минулого», яка не повинна повторитися і яку не можна переступати знову, бо вона руйнує світоглядні цінності людства. Адже це крок у прірву безпам’ятства та забуття. А життя – це діяльність на творення добра заради щастя майбутніх поколінь.
Василь ДЯКІВ, історик,
член Національної спілки журналістів України
Немає коментарів:
Дописати коментар