Василь Дяків: "Пам'ятаймо про творців незалежної України! Будьмо українцями – творімо нову Україну!"

На порозі Нового 2021 року свідомим українцям, тим, хто будує незалежну державу, не заважаючи на політичні перипетії у сучасних владних кабінетах і пандемії коронавірусу, варто згадати патріотів, які своїм життям та справами підтвердили вірність Україні. Степан Бандера і В’ячеслав Чорновіл – ідеологи та творці незалежности, що у різні періоди історії стали голосами правди та свободи, нескореності та самопожертви. Вони - українці, яких тоталітарному режиму Радянського Союзу не вдалося зламати чи підпорядкувати своїм інтересам. Справжні українці постійно та активно піднімали голоси протесту проти несправедливости, національного гніту, колоніальної політики русифікації України, порушення радянською владою прав людини.

Степан Бандера, пройшовши школу революційної боротьби Організації Українських Націоналістів (ОУН) у буремні міжвоєнні роки проти проявів польського державного шовінізму щодо українців, проти репресій більшовицької влади супроти українського селянства в УСРР, став у роки Другої світової війни та повоєнні роки символом нескорености та непохитної віри свідомих українців у виборюванні незалежности України як військовими, так політичними засобами. Переосмислюючи роль та місце ОУН в історії українського національно-визвольного руху, Степан Бандера акцентував увагу на консолідації зусиль для боротьби проти більшовицького окупаційного режиму на демократичних засадах побудови Української держави. Його голос звучав по-особливому в умовах сталінського тоталітаризму та хрущовської «відлиги», незважаючи на яку провідника ОУН Степана Бандеру вбив агент спецслужб СРСР Богдан Сташинський. Цей акт засвідчив, наскільки небезпечним навіть для так званої лібералізації радянської влади був ідеолог націоналізму С.Бандера.

Можна стверджувати, що його естафету боротьби перейняв В’ячеслав Чорновіл - патріот, журналіст, який став символом українського дисидентського руху. Його діяльність упродовж 1960-1980-х років стала викривальним актом радянській системі. Чотири сфабриковані кримінальні справи, вироками яких стали більше десяти років ув’язнень і таборів не зломили В’ячеслава Чорновола, а загартували і наперекір всьому додали віри у майбутнє України. Автор викривальних творів про діяльність тоталітарної системи, один із творців Української Гельсинської Групи (УГГ), яка піднімала свій голос на захист дисидентів і розповідала світові про тотальне брутальне порушення прав людини у СРСР; Української Гельсинської Спілки, яка у роки перебудови стала платформою для консолідації всіх національно-демократичних сил, що прагнули незалежности України; Народного Руху України, який уперше наприкінці 80-х - початку 90-х років ХХ ст. став реальною політичною опозицією для комуністичного режиму і спрямував свою діяльність на утвердження демократичних принципів формування органів влади та місцевого самоврядування, один із кандидатів у президенти України під час виборів 1991 року, народний депутат Верховної Ради України двох скликань – це послужний список патріота В’ячеслава Чорновола. Життя борця за незалежність закінчилося трагічно: він загинув у ав¬томобільній катастрофі у березні 1999 року за нез’ясованих обставин. Пам’ятаймо про патріотів та активних борців за незалежність України: В’ячеслава Чорновола, якому 24 грудня 2020 року виповнилося б 83 роки, і Степана Бандеру: 1 січня 2021 року вшануймо 112 років від дня його народження. Будьмо українцями – творімо нову Україну!

Василь ДЯКІВ, історик

Інтерв'ю з Оксаною Дяків, поетесою і вчителем образотворчого мистецтва Заліщицької гімназії

Василь Дяків "Міжнародна онлайншкола збирає знавців історії"

Історія недалекого минулого у сучасного покоління викликає багато питань, на які немає однозначних відповідей. Ще тридцять-сорок років тому батьки та старше покоління жили в іншій державі, яка сповідувала інші принципи, виховувала дітей та молодь на інших ідеалах. Але люди, які жили тоді, живуть і сьогодні. І молодому поколінню необхідно навчитися спілкуватися з попередніми поколіннями, розуміти їх, усвідомлювати минуле як стартовий майданчик для побудови майбутнього. Саме відповідям на ці питання був присвячений онлайн історичний семінар на тему: «Як подолати травматичне минуле?». Його організаторами стали Фонд Korber Stiftung, DVV International. Семінар був складовою частиною проєкту «Історичні змагання в Білорусі, Грузії, Молдові та Україні», який мав на меті дослідити сімейні історії у контексті подій 1980-1990 років. Фінансувався захід міністерством закордонних справ Німеччини. Національними партнерами були історичні громадські організації цих країн. В Україні – це Всеукраїнська асоціація викладачів історії та суспільних дисциплін «Нова Доба». У заході взяли участь представники організаторів Кароліна Йохальм, Катя Фаусер, які привітали учасників та подякували командам за творчу співпрацю, відкритість під час реалізації цього важливого проєкту і подальших успіхів. Особливу увагу акцентували виступаючі на складнощах, які виникають під час проведення таких онлайншкіл, але висловили впевненість на подальшу успішну реалізацію інших проєктів у майбутньому.

На зустрічі була представниця посольства Німеччини в Грузії Барбара де Шешель. Ліліт Дабягян, модератор фінального воркшопу, зазначила, що команди ще працюють над проєктами і фінальна версія буде оприлюднена на сайті у грудні. Відрадно, що у результаті національного відбору серед переможців конкурсу «Радянське минуле (Пере)осмислення історії» в Україні для участі в історичній онлайншколі була обрана учениця 10 класу Заліщицької гімназії Віталіна Безушко.

На семінарі свої роботи представили команди з Грузії та Білорусі. Перша стосувалася абхазько-грузинської війни на початку 90-х років ХХ століття і долі сімей, які змушені були покинути батьківщину, друга – долі родини, яка були примусово відселена з території радіоактивного забруднення внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС у квітні 1986 році. Учасники онлайнконференції ставили питання командам, брали активну участь у дискусії. Організатори навели приклад, коли наприкінці 80-х років ХХ століття радянська учениця листувалася з ровесницею з Болгарії. Але, як з’ясувалося, після детального аналізу способу написання, стилістики, лексики листів і сучасних досліджень з використання Інтернету вони надсилалися з Німецької Демократичної Республіки. Таким чином, маючи інформацію від рідних та близьких, які розповідають про своє минуле, варто критично мислити та перевіряти факти. Після загальної сесії відбувалася сесія у національних групах, де учасники з України ділилися досвідом збору різноманітної інформації, яка стосувалася 1980-1990 років, враженнями від цього і подальшими планами. В українській групі презентації провели Ольга Іванкіна про життя родини у цей період та учениця Заліщицької державної гімназії Віталіна Безушко про участь дідуся Ярослава Матвійовича Фізора, який родом із с.Іване-Золоте, у війні в Афганістані в період 1981-1982 рр. Під час дискусії група розмірковувала над минулим та сьогоденням, над тим, які виклики життя для старшого покоління у 2020 році та як формувався їх світогляд наприкінці другого тисячоліття. В обговоренні взяли участь і керівник команди Заліщицької гімназії Василь Дяків та Олег Смирнов, директор представництва DVV International в Україні. Історія завжди багатогранна і немає однієї правильної відповіді на конкретне питання. І те, що вчора вважалася часто єдино правильним, сьогодні в силу подій та обставин розглядається в зовсім іншому контексті. Тому молоді необхідно вчитися спілкуватися у родині зі старшим поколінням, щоби зрозуміти його, шукати спільні цінності, які допомагатимуть творити сильну Україну. Адже сучасну історію неможливо творити без усвідомлення власних місця та ролі у сучасному вимірі. Такі проєкти допомагають це зробити, що важливо як для родини, так і для суспільства, держави в цілому.

Василь ДЯКІВ, вчитель історії Заліщицької державної гімназії, координатор команди

НАШІ ВОЛОНТЕРИ - ПЕРЕМОЖЦІ КОНКУРСУ «ЗОЛОТИЙ ФЛІПЧАРТ»

5 грудня ми відзначили Міжнародний день волонтера. Це свято за останні роки стало справді українським. Наші волонтери допомагали Майдану під час Революції Гідності. З початком антитерористичної операції (ООС) на Сході України, де триває шестирічна боротьба з російсько-сепаратиським ворогом, волонтери за участю земляків-наддністрянців постійно підтримують наших доблесних воїнів-захисників. Так склалося, що і в непростий час пандемії коронавірусної хвороби волонтерський рух на Заліщанщині по-новому проявив себе в допомозі людям у білих халатах. Заліщани та жителі Наддністрянщини добре пам’ятають про те, як у березні цього року, на початку пандемії коронавірусної інфекції в Україні, наші медики зіткнулися з новою небезпечною хворобою, фактично, без засобів індивідуального захисту. Тоді через соціальну мережу Facebook у Заліщицькому районі небайдужі краяни створили групу «Заліщицький громадсько-волонтерський рух проти коронавірусу (COVID-19)», до якої приєдналися майже 1000 жителів. Вони пропонували допомогу, долучившись коштами, транспортом, роботою з пошиття масок, захисних комбінезонів, виготовлення щитків, купували санітайзери, придбали дезінфікуючу рамку в лікарню, долучалися підприємці – всі небайдужі. Ось як охарактеризувала «Заліщицький громадсько-волонтерський рух проти коронавірусу (COVID-19)» волонтерка і громадська діячка, підприємець, яка безпосередньо брала участь в організаційних процесах руху, Ірина Кукурудзяк: «Наша волонтерська група почала роботу під час карантину. За закликом небайдужої землячки у Facebook ми добровільно об’єдналися, щоб спрямувати свої сили на забезпечення медперсоналу, рятувальників, комунальників засобами особистого захисту в період пандемії. Цікаво те, що не всі учасники групи були знайомими між собою до початку роботи і проживали на той час у Тернополі, Одесі, Заліщиках і навіть у В’єтнамі.

Незважаючи на карантинні умови і відстань, у команді дуже добре налагодили роботу. Кожен мав конкретні обов’язки. Насамперед, створили грошовий фонд, який формувався з добровільних пожертв небайдужих земляків. Ми детально висвітлювали весь процес надходження та використання спільних коштів та нашої роботи через соціальні мережі. Щодня зв’язувалися з медиками і дізнавалися про їхні конкретні потреби. У той час було надзвичайно важко знайти і купити будь-що в Інтернеті. Тому, коли виникла потреба у захисних комбінезонах, бахилах та масках, ми запустили процес їх пошиття у Заліщиках. Зголосилося багато помічників: одні шили, інші кроїли. Серед них були дорослі й діти. Ще одним надзвичайним досягненням для нас було виготовлення таких дефіцитних на той час захисних щитків. Майже тижнева підготовка (у т.ч. консультації з тернопільськими фахівцями) передувала початку налаштування процесу. Проєкт тривав більше двох місяців. Здається, небагато, але насправді ми зробили таку велику справу для жителів міста! Наш проєкт показав, що завдяки згуртованості, солідарності, готовності до взаємодопомоги та людяності ми подолали виклик, що постав тоді перед суспільством. Нам вдалося об’єднати людей різних політичних поглядів, професій і віку. Разом – ми сила!» Заліщанка Ірина Кукурудзяк подала заявку на участь проєкту «Заліщицький громадсько-волонтерський рух проти коронавірусу (COVID-19)» у конкурсі «Золотий фліпчарт». 27 листопада у Центрі Науки Тернополя урочисто нагородили фіналістів та переможців «Золотого фліпчарту». Його організатор – «Освітньо-аналітичний центр розвитку громад» за підтримки Європейського фонду за демократію (EED). Команда Центру прагнула відзначити найкращих у громадській діяльності з Рівненської, Тернопільської, Хмельницької, Львівської, Чернівецької та Івано-Франківської областей Західної України. «Громадські активісти роблять багато для своїх громад, проте це не завжди оцінюється. Наше завдання зробити так, щоб про їхню роботу знали в Україні», – наголосив керівник ГО «Освітньо-аналітичний центр розвитку громад» Максим Черкашин. Подія відбулась у рамках проекту «Центр розвитку громадської активності». Переможців конкурсу «Золотий фліпчарт» визначали у п’яти номінаціях: «Проєкт року», «Ідея року», «Активіст року», «Активістка року» та «Громадська організація року». Переможців обирали через онлайн-голосування на сайті проекту, а також їх оцінювала комісія експертів конкурсу. Переможці та фіналісти отримали нагороди від організаторів та партнерів: особливі відзнаки, магнітні дошки, квитки на фестиваль «Файне місто», гру «Тернопільська громада». Церемонія відбувалася в офлайн і онлайн форматах. Серед партнерів конкурсу «Золотий фліпчарт»: Тернопільська міськрада, фестиваль «Файне місце», телеканал «Тернопіль 1», ГО «Центр Науки Тернополя», інформаційна агенція «UaNews Media Group», цифрова агенція «Цифра».

Надзвичайно приємно, що переможцем конкурсу «Золотий фліпчарт» у номінації «Проєкт року» за результатами онлайн-голосування, в якому загалом за різних номінантів було віддано 3 489 голосів, став «Заліщицький громадсько-волонтерський рух проти коронавірусу (COVID-19)»! Адже наші волонтери разом із небайдужими краянами тоді взяли на свої плечі серйозний тягар і обов’язки, які успішно виконали на благо жителів краю, працюючи згуртовано, активно, результативно і прозоро. Це – дійсно заслужена перемога!

Оксана ДЯКІВ, редактор тгазети "Колос"

Мінорним акордом ввірвалася осінь - Олег та Катерина Малики

Пісня "Мінорним акордом ввірвалася осінь". Слова Оксани Дяків.

Музика та аранжування © Mdvivo_studio_stezak, Олег Малик. Виконують Катерина та Олег Малики.

Якісні результати "Добробуту"

З високими результатами у ТОВ «Добробут» (село Дунів) завершено збирання зернових культур. Про це розповів Мирослав Розлуцький – директор ТОВ «Добробут», заслужений працівник сільського господарства України. Озимий ріпак, який займав 260-гектарну площу, дав по 40 центнерів з одного гектара. Озима пшениця на 300 гектарах зібрана з врожайністю 42 центнери з гектара. Соя дала по 29 центнерів з гектара на площі 114 га. Попереду – збирання цукрових буряків. ТОВ «Добробут» орендує 686 га земель на території Дунівської та частково Кулаківської сільрад. Товариство для отримання високих врожаїв використовує сучасні технології. Для зміцнення матеріально-технічної бази сільськогосподарського підприємства, в якому машинно-тракторний парк оновлений на сто відсотків, Мирослав Васильович нещодавно придбав культиватор та плуг для оранки. У ТОВ «Добробут» сьогодні працює 21 робітник. У складний період пандемії коронавірусу господар забезпечує робочі місця і вчасно виплачує працівникам заробітну плату. Як соціально відповідальний керівник, Мирослав Васильович Розлуцький постійно надає допомогу малозабезпеченим верствам населення. Серед нещодавніх його благодійних вчинків – надання допомоги на суму 3000 грн. мешканцям похилого віку сіл Дунів, Вигода, Кулаківці та Щитівці з нагоди 1 жовтня – Дня ветеранів та людей похилого віку. Керівник продовжує допомагати закладам освіти. Так, нещодавно він придбав для загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів с.Дунів мультимедійні проєктори на суму 33 тис.грн. Також М.В.Розлуцький подбав про встановлення в селі Дунів сучасного дитячого майданчика та огорожі навколо нього на суму 75 тис.грн. Таке ставлення Мирослава Васильовича до дітей – це свідчення його піклування про наше майбутнє. М.В.Розлуцький – ефективний аграрій та патріот рідного краю.

Оксана ДЯКІВ

Василь Дяків - переможець Global Teacher Prize Ukraine 2020. Нагородженн...

Василь ДЯКІВ, переможець Global Teacher Prize Ukraine: «ВЧИТЕЛЬ — ЦЕ ОСОБИСТІСТЬ, ПАТРІОТ І НОВАТОР»

Василь Дяків із Заліщиків Тернопільської області переміг у національній премії Global Teacher Prize Ukraine. Відзнаку порівнюють із Оскаром для освітян. Переможець отримав зоряну статуетку Global Teacher Prize Ukraine, а також отримає 250 тисяч гривень, поїздку на найбільшу освітню подію Global Education and Skills Forum та один рік безкоштовного навчання від організатора премії — «Освіторії». Церемонія нагородження з червоною доріжкою відбулася 3 жовтня біля Арки Дружби Народів у Києві.

Василь Дяків викладає історію, громадянську освіту та основи здоров’я. Він здобув звання «Заслужений вчитель України», торік переміг у конкурсі «Учитель року», а 59 його учнів є переможцями конкурсів Малої академії наук України. Професійна мрія переможця — реформувати систему освіти так, щоб український вчитель став прикладом свободи й відповідальності для учнів. Журі обирало переможця серед майже трьох тисяч претендентів. У національній учительській премії взяли участь освітяни з усіх регіонів, а найактивнішими традиційно стали Київська та Дніпропетровська області.

«Українські вчителі, ви - справжні супергерої та супергероїні 2020 року! Ви працювали по 18 годин на добу через Zoom, Skype, з екранів телевізорів, і зробили все, щоб попри карантин у наших дітей була освіта та було майбутнє. Сьогодні всі хочуть сказати вам дякую!», — зазначила засновниця премії, голова громадської спілки «Освіторія» Зоя Литвин. Під час вручення премії Василь Дяків виголосив: «Вчителі важливі — це справді так. Ми горді з того, що наша педагогічна спільнота впевнено йде до зірок європейських і світових стандартів освіти. Вчителі важливі! І ми розуміємо та усвідомлюємо те, що ми не хочемо бути в ролі прохачів. Ми творимо реальність. Ми здійснюємо мрії: і інших вчителів, і учнів, і батьків — усіх, хто причетний до освітньої системи.

Вчителі важливі! І ми горді з того, що творимо нові команди, які вирішують локальні проблеми для того, щоб українська освіта в глобальному просторі займала почесне високе місце. Вчителі важливі! Я дякую Богу, що дав мені це покликання — любити дітей, бути вчителем. Я дякую дітям, адже вчитель без дітей — це не буде вчитель, це буде людина, яка просто виконує свої обов’язки. Я дякую сім’ї, тому що це – одна з найважливіших цінностей для будь-кого з нас. І я дякую силі нашої команди. Насамперед, громадській спілці «Освіторія» — команді, яка демонструє наполегливо, впевнено і послідовно, що ми не тільки хочемо бути європейською державою і мати європейську освіту, ми будуємо це. Так, це непросто, надзвичайно складно, але ми йдемо на це. Дякую тим друзям, які сьогодні неймовірні. Я щиро вдячний нашій «ТОП-10» — десятка вчителів справді надихає. Вона додає снаги та сил, і говорить: іди вперед, твори, але не сам, а там, де кожен несе свою відповідальність.

І я дякую команді Заліщицької державної гімназії та директору Войчишин Олександрі Дмитрівні. Адже 24 рік я працюю там, і це – команда однодумців, які досягають вершин… Завтра ми будемо пам’ятати це натхнення, щоб будувати нову Україну, Нову українську школу. В Україні є багато таких вчителів, які хочуть і роблять усе, щоб Україна була сильною, незалежною державою. І тільки вчитель — особистість, патріот і новатор буде виховувати нове покоління особистостей, патріотів і новаторів! То нехай кожен відчує потребу в спільній команді, щоб ми не тільки говорили, а й працювали на благо нашої держави!»

Також до журі премії увійшли кураторка премії і телеведуча на каналі «1+1» Наталія Мосейчук, співзасновник Української академії лідерства Роман Тичківський, переможниця Global Teacher Prize Ukraine 2019 Наталя Кідалова, ексміністр освіти Лілія Гриневич, переможниця світової премії Global Teacher Prize 2018 Андрія Зафіраку, юний підприємець, десятикласник Арсеній Добровольський. Global Teacher Prize Ukraine 2020 проходить у партнерстві з Microsoft, агроіндустріальним холдингом МХП, Zagoriy Foundation, JuniorZ, DeltaHost, Varkey Foundation та Програмою сприяння громадській активності «Долучайся!», що фінансується Агентством США з міжнародного розвитку (USAID) та здійснюється Pact в Україні. Компанія «Делойт» в Україні виступає партнером премії та забезпечує прозорість процесу голосування. Генеральні медіапартнери — телеканал «1+1», ТСН та «Освіторія.Медіа». Інформаційну підтримку здійснюють UA: Суспільне мовлення, журнал «Країна» та «Газета по-українськи». Премію підтримують компанії B-Pro, EdPro, Arber, UGears, Видавництво Старого Лева, освітні центри «Лінгвіст» та Grade, а також громадські організації GoGlobal та УАЛ.

Громадська спілка «Освіторія»

Муз.Романа Калинича, сл.Оксани Дяків "Материнське чекання". Дует "РозМар...

МУЗИКА БЕЗ КОРДОНІВ

Світ, на жаль, втрачає свою самобутність. Люди перестають дивитися один одному в очі. Здається, замкнуте коло: гаджет, Інтернет, невизначеність... Молитва, живопис, література, мистецтво - це спасіння. Думаєте, це – банально? Ні, навпаки. Мало залишається тих, хто дійсно хоче розпізнавати мову духовності. Поговоримо про музику, яка допомагає розпізнати душевну складову тієї чи іншої людини. Часом люди роблять хибні висновки. Наприклад, якщо слухаєш поп-музику, у відповідь від співбесідника можна почути наступне: "А-а-а, так ти – меломан…" А слухаєш рок, то почуєш: «Ну, ти – крутий!" Тебе цікавить Jazz: "О, ти - унікальний". Подобається опера, то дехто скаже: "Ти такий нудний, я сплю, слухаючи оперу". Звісно, таких випадків є багато. Але чому існує думка, що музика це – щось другорядне і непотрібне у нашому житті? Навіть спираючись на ці судження, часом батьки своїм дітям кажуть: "Що там у школі у тебе з музики, фізкультури? Низький бал? Не переживай, та кому вони треба?!" А чи знаєте ви, шановні читачі, що музика здатна лікувати, зцілювати душу людини, гіпнотично впливати на підсвідомість, дарувати прекрасні емоції, безкінечні загадки своєю універсальною мовою! Водночас саме музика налаштовує людину на певну емоцію, коли вона дивиться, скажімо, фільм жахів.... Ви, певно, думаєте, що саме сюжет вводить вас у стан страху? Ні, це все - музичний супровід і його динаміка. Далі поговоримо про тих, кого об'єднала мова музичного мистецтва. Олег, який родом із Заліщанщини, та Катерина Малики, вони водночас є багатодітними батьками, пишуть власні музичні твори та аранжування, а також ведуть до музичних перемог багатьох своїх вихованців, водночас навчають цьому своїх діток. Їхній найстарший син Кирилко обожнює писати електронну сучасну музику, середній син Захарко любить симфонічну палітру, особливо струнну групу, а маленька Катруся слухає фортепіанні твори класиків, а також імітує гру на електронних барабанах. Можна сказати, що в цій родині зібрана вся стильова складова музичного мистецтва, враховуючи те, що тато - оперний співак, а мама – музична критикиня. Музичний проєкт Musica dal vivo Ukraine, створений у 2015 році, сьогодні активно збирає та розширює коло своїх друзів. Художній керівник проєкту – Катерина Малик. Арт-директор Musica dal vivo Ukraine та режисер - Олег Малик. Під час цьогорічного карантину Олег та Катерина Малики вирішили зробити сторінку на каналі YouTube і почали ділитися власною творчістю у цій мережі. За пів року активної роботи на сторінці презентована чимала кількість відео на різний смак. Це – народна автентична музика, оперний жанр, поп-музика, також можна переглянути декілька колискових для наймолодших слухачів. За час перебування їх родини у Заліщицькому краї молоді митці написали декілька пісень на слова відомих наддністрянських поеток. Це – пісні "Мадонна" та "Мінорним акордом ввірвалася осінь" на слова Оксани Дяків, яка буде презентована в жовтні, пісні "Тримай мене", "У моєї України" – на слова Богдани Стефанюк, "Колискова сину" – на слова Світлани Леськів.

Пісні Маликів лунають за кордоном та в Україні. Це – Киргизстан, Польща, Румунія, Молдова. Нещодавно талановита молода співачка Rianna Rusu (громадянка Румунії) представила прем'єру пісні на міжнародному конкурсу "Volare" в Румунії і виборола з нею Гран-Прі в номінації "Креація. Перше виконання пісні". Зазвичай, в Україні на конкурсах не практикують подібні номінації, а за кордоном молодь привчають до свого авторського репертуару. Rianna Rusu народилася в місті Пашкані. З 9 років вона займається співом. Її викладачка Альона Пачурка - координаторка "Kasta Morrely". Англійську версію пісні написав румунський відомий автор текстів Овідіо Іордаке.

Сингл пісні двома мовами (українською - "Може, то ти", музика, слова та аранжування Олега і Катерини Маликів; англійська версія - "A brighter tomorrow", текст O. Iordache) можна почути на всіх музичних платформах у мережі Інтернет у виконанні юної співачки Rianna Rusu. Нещодавно пісню було презентовано під час передачі на "Українському радіо" в Києві.

Як запевняє подружжя креативних митців Маликів, кожен, хто хоче спробувати свої сили, може записатися й отримати творчі поради та професійні настанови на студії Mdvivo Studio SteZaK. Побажаємо їм нових перемог та цікавих пісень! Світ стає кращим завдяки таким людям, адже Олег та Катерина роблять велику справу: вони не тільки самі творять сучасну українську музику, але – як педагоги – системно і кваліфіковано працюють з дітьми, молоддю різного віку, навчаючи їх прекрасному, що дає добрі плоди!

На фото: художній керівник Катерина Малик (у центрі) та юні учасники, які брали участь у створенні відеокомпозиції - пісні “У моєї України”; співачка Rianna Rusu, яка представила пісню “Може, то ти” на Міжнародному конкурсі “Volare”; Олег Малик - арт- директор та режисер музичного проєкту Musica dal vivo Ukraine.

Василь Дяків: "ТІЛЬКИ КОМАНДА ДОСЯГАЄ РЕЗУЛЬТАТУ!"

Упродовж 11-14 вересня цього року на мальовничій локації м.Дніпро відбувалося унікальне дійство, на яке з’їхалися десять найкращих педагогів, за версією Національної премії Global Teacher Prize Ukraine-2020, з різних регіонів України. Товариство було натхненне й творче, підтримане громадською спілкою «Освіторія» (голова Зоя Литвин) та професійним журі. Мені пощастило потрапити у когорту професіоналів, команду однодумців-освітян. Це - Андрій Олійник (Дніпропетровщина), Анна Домнич (м. Київ), Іван Верещака (Херсонщина), Олександр Чучаєв (Кіровоградщина), Олег Пустовойт (м. Одеса), Микола Тарасюк (м. Житомир), Наталія Зима (м. Хмельницький), Людмила Тоцина (м. Маріуполь), Вікторія Ломака (м. Суми). Усі ми викладаємо різні предмети в закладах освіти різних населених пунктів нашої держави, але прагнемо рухати освіту вперед, долаючи перешкоди і творячи новий освітній простір. Ми працювали в створеному Дніпрі асесмент-центрі, який був методом комплексної оцінки педагогів, з використанням взаємодоповнюючих методик, орієнтований на оцінку реальних якостей освітян, їх психологічних і професійних особливостей, а також виявлення їх потенційних можливостей. Діяльність такого асесмент-центру мала на меті ознайомити журі з унікальним досвідом кожного з обраних з майже 3000 учителів, які подали заявки на це змагання. Серед випробовувань були самопрезентація, перевірка вміння працювати у команді під час проведення уроків на соціально важливі теми як уроків-онлайн для шестикласників, так і офлайн для учнів 10 класу в одній із приватних шкіл м.Дніпра, і стратегічна сесія, у якій команди мали можливості в експрес-режимі запропоновувати журі вирішення озвучених головою Дніпропетровської ОДА освітніх проблем регіону: забезпечення шкільних автобусів освітнім контентом, розробка моделі навчання дітей, які перебувають у лікувальних закладах, пошук шляхів взаємодії педагогів і дітей, які потрапили у складні соціальні обставини і проживають у спеціальних будинках. А друге стратегічне завдання запропонувала ексміністерка Лілія Гриневич: розробити модель української школи майбутнього та відзначити, яким чином кожен вчитель із ТОП-10 Національної премії Global Teacher Prize Ukraine-2020 зможе допомогти реалізувати виклики Нової української школи (НУШ).

Команда ГС «Освіторія» організувала змістовну й цікаву культурну програму, знайомлячи з перлинами-локаціями м.Дніпро. Хто ж був у складі журі, яке було єдиною командою з ТОП-10, але мало свої завдання? Крім голови ГС «Освіторія» Зої Литвин та ексміністерки Міносвіти Лілії Гриневич, це були: переможниця Премії-2019 Наталія Кидалова, переможниця Global Teacher Prize-2018 Андріа Зафірако з Британії, телеведуча Наталія Мосейчук, керівник та співорганізатор Української академії лідерства Роман Тичківський, учень 10 класу Арсеній Добровольський, який із 12 років активно працює у громадському секторі. Атмосфера творчого єднання, командний дух, оптимізм, віра у те, що зусилля кожного з нас принесуть позитивні результати для розбудови освіти України – такий підсумок нашої кількаденної педагогічної діяльності в Дніпрі. Результати Премії будуть оголошені 3 жовтня. А висновок кожен може зробити сам. Для мене це - новий досвід, виклики, бажання і прагнення нести ідеї Нової української школи у серця кожного – від батьків, педагогів до дітей. Адже тільки команда досягає злагодженості та підкорює висоти, лише відповідальність кожного за успішне виконання свого завдання допомагає будувати європейську свідомість громадян незалежної України.

Василь ДЯКІВ, учитель Заліщицької державної гімназії

На світлині: команда учасників під час стратегічної сесії (зліва направо) Наталія Зима (м.Хмельницький), Василь Дяків (м. Заліщики), ексміністерка Міносвіти Лілія Гриневич, Микола Тарасюк (м. Житомир).

ЩОБ НЕ ПЕРЕСТУПАТИ «ЧЕРВОНІ ЛІНІЇ МИНУЛОГО» (Про книгу Данила Онищука «Як над Товстим згасла зірка Давида»)

Сучасне постмодерне суспільство перебуває у глибокій гуманітарній кризі. Колективна пам’ять як необхідна складова будь-якого суспільного процесу і прогресу впевнено та дедалі активніше розкладається на індивідуальні пам’яті. Так формується суспільна амнезія, яка для когось стає трагедією, а для когось перетворюється на фарс. ХХ століття у гуманітарній сфері зазнало багато катаклізмів. Насамперед це стосується двох світових воєн, які продемонстрували людству необхідність не тільки говорити про втрати, але й цінувати життя. Голокост як найвищий прояв нелюдської нацистської ідеології, геноцид проти євреїв є однією з відправних точок для необхідності акцентувати увагу на гуманізації сучасного суспільства та держави. Спомини тих, хто пережив «Пекло на землі», завжди вражають емоційною напругою і розповідями про жахіття знищення людей людьми! Неважливо якою мовою вони написані. Але розповіді очевидців несуть отой невимовний і незникаючий з душі (а чи зуміла душа залишитись у людському тілі?) біль, який не можна нічим заглушити, не можна забути. Відомий на Заліщанщині вчитель української мови та літератури, літератор, краєзнавець, літературознавець з Товстого Данило Онищук переклав і уклав спогади Баруха Мільха та Берла Ґліка про масакру євреїв під час Другої світової війни у рідному містечку Товстому. Книга «Як над Товстим згасла зірка Давида» видана 2019 року в чернівецькому видавництві «Друк Арт». У супровідній статті автор розглядає українсько-єврейські відносини крізь призму історії. При цьому Данило Павлович прагне продемонструвати всю їх багатогранну палітру, розповідаючи про періоди співпраці євреїв з українцями та водночас про непрості їхні стосунки. Акцентує увагу на тому, що чимало євреїв підтримували українців у роки національно-демократичної революції 1917-1921 років, під час національно-визвольних змагань у 1940-1950-х роках ХХ століття, вони брали активну участь у дисидентському русі у період існування Радянського Союзу. При цьому Данило Павлович не замовчує проявів антисемітизму інших народів і держав. Як підтвердження цьому, автор наводить антиєврейські вислови відомих політичних, релігійних, наукових діячів різних епох і народів. Це засвідчує його розуміння історичності розвитку загальносвітового антисемітизму. Окремими темами у цій статті є розповідь про створення та існування Ізраїлю як усвідомлений прояв єврейської політичної нації і вплив представників єврейства на розвиток різних сфер людської діяльності.

Пам’ять про жертв Голокосту завжди сповнена смутком і болем. Данило Онищук окреслює основні життєві віхи свідків Голокосту Баруха Мільха та Берла Ґліка, наголошує, що перекладає ті частини книг-спогадів, які стосуються трагічного життя євреїв у містечку Товстому. Жорстокість, як і милосердя, не мають національності. Б. Мільх і Б. Ґлік у такій кривавій трагедії по-різному описують і свої переживання, і життя євреїв у Товстому та навколишніх селах у 1941-1945 роках. Лікар Б. Мільх оповідає емоційно, екзальтовано, з почуттям глибокого болю, адже в акціях загинули його найближчі та найдорожчі люди. І він відчуває відповідальність за їх жахливу смерть. Описуючи жахіття Голокосту, лікар прагне детально описати все, що відбувалося довкола нього. А перекладач Д.Онищук вміло – стилістично, лексично – підбирає якнайточніші українські слова для передачі складного внутрішнього стану людини. На жаль, Барух Мільх не називає імен своїх рятівників. Він відзначає тільки, які страхи вони переживали під час переховування його родини, як долав складнощі під час пошуку безпечних місць. А тому залишається невідомим, чи ті люди, які під загрозою смерти переховували Баруха Мільха та його родину, удостоєні звання Праведників народів світу. Серед них були і поляки, і українці, і німці. Але безчинства і організацію кривавих акцій чинили представники тих же національностей. Берл Ґлік – стриманий, конкретний у своїх тривожних спогадах. Він прагне зберегти у колективній пам’яті прізвища жертв, які були замордовані, загинули у страшних муках, згадує прізвища рятівників, щоб історія знала тих, хто не зрадив людських цінностей у складні часи і переховував євреїв, щоб ми пам’ятали катів, а їх нащадки відчували докори сумління і совісті за те, що їх родичі вбивали невинних.

Данило Онищук майстерно перекладає з польської, російської мов і цим самим наче стає безпосереднім очевидцем жахливих подій, які знищили цілий пласт неповторної локальної історії батьківщини, що мала свої славні сторінки та примножувала добробут нашого краю. Перекладач, знаний у краї педагог, не може завершити книгу «Як над Товстим згасла зірка Давида», не даючи читачам матеріалів для роздумів. «Без коментарів» - так називається один із розділів книги. У ньому Данило Онищук подає цитати людей різних національностей, соціальних станів, які жили у різних історичних епохах. Ці тексти – суперечливі, у них відображається поліголосся життя євреїв в Україні. У них євреї та українці оцінюють українсько-єврейські відносини в політичній, побутовій, національно-визвольній площинах, сприймають прояви антисемітизму, говорять про форми і зміст збереження пам’яті. Це – не готовий висновок, а матеріал для роздумів про минуле та майбутнє, який має важливий виховний вплив. Це – формування та збереження історичної пам’яті. Світлини родини Б. Мільха, які упорядник пропонує читачам, здебільшого зворушливо ілюструють довоєнне та повоєнне життя, радісне, щасливе. Та чи знайшла душа спокій, чи не снилося і в повоєнні роки Баруху пекло на землі, яке довелося пережити під час акцій знищення євреїв товстенського гетто у 1942-1943 роках, нам невідомо. А фотографії сучасного стану єврейського кладовища у Товстому, пам’ятники Б. Мільху в Хайфі, а також товстенським євреям у Нью-Йорку спонукають до роздумів про збереження індивідуальної та колективної пам’яті.

Видання книги – процес складний і фінансово затратний. Перекладач і упорядник висловлює подяку голові Товстенської громади Іванові Проданику, голові районної профспілкової організації освітян Олексієві Прогодюку, педагогам Товстенської школи Мирославові Заяцю, Миколі Буцю, а ще Юрію та Олені Бобилякам зі Львова. Перегортаючи останні сторінки книги, мимоволі задумуєшся над Життям і Смертю, над загальнолюдськими цінностями і ницістю людської душі, над пам’яттю та майбутнім. Життя – поліголосне, і «пекло на землі» - це «червона лінія минулого», яка не повинна повторитися і яку не можна переступати знову, бо вона руйнує світоглядні цінності людства. Адже це крок у прірву безпам’ятства та забуття. А життя – це діяльність на творення добра заради щастя майбутніх поколінь.

Василь ДЯКІВ, історик, член Національної спілки журналістів України

«ЗОЛОТЕ ПЕРО ТЕРНОПІЛЛЯ» - редактору Заліщицької газети «Колос» Оксані Дяків та заступнику редактора часопису «Колос» Ользі Мельник

За високі творчі досягнення, багаторічну плідну працю на ниві журналістики та з нагоди 29-ї річниці Незалежності України рішенням правління Тернопільської обласної організації Національної спілки журналістів України (голова Василь Тракало) відзнаку «Золоте перо Тернопілля» вручено редакторам Монастирської газети «Вісті Придністров’я» - Іванні Космовській, Гусятинської - «Вісник Надзбруччя» - Леоніду Дубасу, Заліщицької газети «Колос» - Оксані Дяків, заступнику редактора часопису «Колос» - Ользі Мельник, журналісту обласного телебачення Раїсі Заяць, журналісту і письменнику із Шумська Ігорю Фарині. Грамотою також нагороджено багаторічного члена ТОО НСЖУ Романа Півторака і почесною грамотою секретаріату НСЖУ - колишнього виконавчого директора ВАТ «ТВПК «Збруч» Мар’яна Федечка.

Н.БАЙГУШ "ЛІТНЄ ПІДВИЩЕННЯ КВАЛІФІКАЦІЇ З ГЕТЕ-ІНСТИТУТОМ"

Чи можна у період карантинних обмежень зібрати понад 350 вчителів та викладачів німецької мови з Європи, Азії та Африки в одному місці, щоб разом ділитися професійним досвідом та навчатися новим підходам до викладання іноземної мови? Гете-Інститут Німеччини взявся за реалізацію саме такого амбітного плану і запропонував педагогам з різних куточків світу долучитись до програми підвищення кваліфікації Fortbildungssommer 2020: digital. Сюзанне Бекер, Ренате Кьол-Кун, Зігрід Завельсберг і Катаріна Тімм – члени команди тренерів із Гете-Інститутів у Берліні та Мюнхені – розробили 40-годинну навчальну програму для освітян, а також спланували онлайн-програму культурних заходів. Програма передбачала три навчальні фази: робота на онлайн-платформі Moodle і вивчення курсу за вибором, відвідування онлайн-семінарів, лекцій і участь у баркемпі та заключна фаза, – реалізація спільного дослідницького міні-проєкту. Пройшовши попередній відбір, успішні апліканти отримали можливість долучитися до програми підвищення кваліфікації та обрати один курс із 14 курсів методико-дидактичного і країнознавчого характеру, які розкривали підходи до викладання німецької мови для різних вікових груп, а також знайомили учасників програми з цифровими інструментами і проєктними методами навчання. Наприклад, відповідно до своїх професійних інтересів я обрала курс «Методика і дидактика викладання німецької мови для підлітків».

Навчання на курсі було дуже інтенсивне, адже з перших днів керівники курсу Алексанра Обрадовіч і Паті Рамішвілі запропо¬нували групі з 28 педагогів з України, Італії, Польщі, Угорщини, Кіпру, Лівану, Узбекистану, Індії та багатьох інших країн змістовний методичний навчальний матеріл із цікавими завданнями, а також відкритий майданчик для обміну досвідом та продуктивної дистанційної співпраці у групах. Під час опрацювання курсу вчителі поглибили свої знання про фізіопсихологічні особливості розвитку підлітків та їх способи вивчення нової інформації, ознайомилися з новими цифровими інструментами та методами викладання, а також заглянули у світ інтересів підлітків Німеччини.

Наступний етап навчан¬ня відбувався наживо і приніс дуже багато вражень і позитивних емоцій. Було надзвичайно приємно побачити керівників та учасників свого курсу, поспілкуватися онлайн із колегами з інших країн та разом обговорити питання, які цікавлять і хвилюють освітян по всьому світу. Під час занять слухачі поповнили свої методичні скарбнички багатьма креативними вправами, іграми та формами роботи з учнями, які вносять в урок різноманіття та підвищують навчальну мотивацію підлітків.

Не можу не згадати про дві динамічні та інтерактивні лекції, на яких із доповідями виступили викладачі з Німеччини та Австрії. Так, доктор наук, професор Вільного університету Берліна Міхаела Замбаніс та викладач Майк Вальтер із Народного університету району Фрідріхсгайн-Кройцберг (Берлін) презентували принципи перформативної дидактики і розповіли про свою книгу “In Motion: Theaterimpulse zum Sprachenlernen“, в якій, користуючись останніми відкриттями нейронауки та власною викладацькою практикою, доводять позитивний вплив рухової активності на уроці для вивчення іноземної мови. Лекція доктора наук, професора Томаса Штрассера із Віденського педагогічного університету була присвячена темі викладання іноземної мови під час дистанційного навчання. У ній професор Штрассер дав чудовий огляд ефективної організації процесу дистанційного навчання та поділився своїм баченням ролей освітян у сучасному світі.

Учасники також взяли участь у баркемпі (конференції, яка проходить у форматі обговорень, презентацій, тренінгів). Саме там я отримала змогу поспілкуватися у вільному форматі з іншими колегами на теми навчальних ігор та мобільного (електронного) навчання. На цьому продуктивному обговоренні завершився другий етап літнього навчання з Гете-Інститутом. Що ж далі? Як підсумок набутих знань і вмінь, учасники програми планують продовжити співпрацю. Зокрема, ми разом із колегами з Польщі та Литви розробляємо спільний міні-проєкт, який стосується використання цифрових інструментів для розвитку лексичної ти писемної компетентностей під час викладання німецької мови. На мою думку, професія вчителя – це завжди власний розвиток та навчання, адже лише зростаючи професійно та співпрацюючи з колегами, можна створити справді мотивуюче і успішне навчальне середовище для наших дітей.

Надія БАЙГУШ, вчитель іноземних мов Заліщицької державної гімназії

Заліщицька районна газета "Колос" - про благодійність з Богом у серці!

 

«Ель Гаучо» розвиває агробізнес та вирішує соціальні питання

 

У НАУКОВО-ВИРОБНИ­ЧО­МУ АГРОПРОМИСЛО­ВОМУ ПІДПРИЄМСТВІ «ЕЛЬ ГАУЧО» (смт.Товсте), яке сьогодні очолює керівник Віталій Луй, а працюють тут понад 120 людей, цьо­горічні жнива у розпалі. А розпочали жнивну кампанію зі збору ранніх зернових – передусім озимої пшениці. Її уро­жайність цього року стано­вить 52 цнт/га.

 Гарна погода дала змо­гу завершити збір озимого ріпаку.  Цьогоріч його уро­жайність - 3,3 т/га.

Загалом у полі працю­вали 5 сучас­них комбайнів на збиранні 1476 га озимої пшениці та 946 га озимого ріпаку. Окрім ком­бай­нів, до збору врожаю заді­яли 2 бункери-пере­ванта­жувачі та 11 зерново­зів, що дос­тав­ляють зібране зерно на елеватор. Вод­ночас майже всі поля підприємства готові до нової посівної кампанії.

У «Ель Гаучо» також вирощують кукурудзу на насіння німецької компанії KWS. А вирощений мате­ріал передають на сучас­ний завод у місто Кам’я­нець-Подільський. Відмі­нний та якісний врожай мож­ли­вий тільки при квалі­фіко­ваній праці спеціалістів го­сподар­ства. (На фото: керівник Віталій Луй, а також на­чальник вироб­ни­цтва Сергій Опольсь­кий та заступник дирек­тора Вік­тор Низовець).

Крім того, підприємство не стоїть на місці і щоразу відкриває для себе нові горизонти сільськогоспо­дар­ського напрямку. На цей час тут переймають іспан­ську технологію вирощува­ння телят. З цією метою ак­тивно запускають експери­мент унікального для Ук­раїни проєкту. 13 телят протягом 5 місяців будуть випоюва­тися молоком з надсучасної іспанської машини відповід­но до рецептів європейсь­ких технологій.

«Ель Гаучо» не тільки розвиває агробізнес, але й вирішує соціальні пита­ння. Значну допомогу керівниц­т­во підприємства надало Товстенській та Заліщиць­кій лікарням у зв’язку з пан­де­мією COVID-19, виділяє кошти на підтримку мало­забез­пе­чених верств міс­це­вого  населення.

Під час кара­нтину команда ПП НВАП «Ель Гаучо» відвідала гері­атрич­не відділення те­рито­рі­аль­­ного центру со­ціаль­но­го обслуговування Залі­щиць­­кого району (смт. Товсте), де мешкають само­тні люди похилого віку, що отримують кон­сульта­тив­но-діагностич­ну і медичну допомогу, щоб передати для них продукти харчу­вання.

 

А ще  підприємство «Ель Гаучо» передало місцевій пожежній ко­манді смт. Товсте два на­пір­но-всмоктувальні рука­ви діаметром 250 мм. До­по­ма­гати - вже стало їхньою доброю тради­цією.

Підготувала Оксана ДЯКІВ

«З приводу жертв, то я просто так не жертвую...» Пам’яті добровольця Ореста Квача

Орест родом із Заліщиків, що на Тернопільщині. Страйкболіст, футбольний фанат, вправний боєць, захисник історичної спадщини Києва, поціновувач історії, природжений лідер.

Вийшов неушкодженим з-під куль на Інститутській, доброволець 24-го батальйону територіальної оборони «Айдар», загинув 27 липня 2014 р. у боях за місто Лутугине.

«Поразка в бійці – добре. Вона дає бажання помсти і відсіює модників. Бійка - це завжди добре» (Орест Квач, 2013).

«Вроджена майстерність рукопашника і перемоги на змаганнях. Дуже хоробрий боєць. На межі адреналінщика. Неодноразово сам один забивав переважаючі сили супротивника» – характеристика товаришів. Зокрема, Василь Волоцюга згадує: “На турнірі “ІДУ НА ВИ” Орест майстерно провів 3 бої, 2-ий закінчив ударом рукою з розвороту, супротивник провалився у нокаут, як циган Бред Піт у фільмі «СНЕЧ». Це найвидовищніший нокаут, який я бачив… Нарваний і різкий, завжди усміхнений і позитивний. Я ніколи не чув, щоби він жалівся чи скаржився».

 З початком масових протестів на Майдані Орест ретельно спостерігав за подіями, розумів усі ризики, а також те, що ситуацію намагаються контролювати різні сили. Проте, коли почалися вуличні бої, разом з побратимами відразу включився в боротьбу. Там отримав першу контузію, та щасливо уник кулі, яка пролетіла фактично у нього над вухом. Під час бою на Інститутській взяв на себе командування групою.

«Балотувався кандидатом у Небесну Сотню, але не обрали мене!» – жартував Орест.

 Валерій Чоботар, заступник комбата 5 ОБ ДУК ПС, тренер Ореста:

«На початку весни 2014-го Орест надзвичайно конспірувався. Ми намагалися не спілкуватися про ці речі по телефону, і це трошечки було дивно. Я звик його бачити активним, дуже прямим, а тут таке було відчуття, що він остерігається. Не боїться, а саме остерігається. І зараз, коли Ореста і багатьох інших хлопців уже немає, я починаю розуміти: він відчував, що відбувається насправді».

Дійсно, Орест змінився після подій на Майдані. Став менш говірким, дуже задумливим і дещо відстороненим.

На вишколи поїхав одразу після Революції Гідності. Ще до того, як почалася окупація Донбасу. Розумів, що буде справжня війна. Коли почалося – він подався в «Айдар», адже це був один з перших добровольчих батальйонів, який реально воював на передовій.

 Спілкувалися по телефону, коли він був там. Розповідав дуже мало. Навколо був повний хаос, безладне командування і безліч загиблих.

У перерві між ротаціями був нехарактерно мовчазним. Постійно пропадав у пошуках спорядження. Найбільше прагнув спілкування з побратимами. Коли поїхав додому і почув, що громада для нього збирала гроші на бронежилет, розсердився. Хотів своїми силами вирішити ці питання.

 Коли Орест їхав на фронт удруге, у нього було єдине бажання – забрати з підрозділу хлопців, яких знав, щоб з ними нічого не трапилося. Міркував, що робити далі, до кого приєднатися, аби не було марних втрат. Але потрапив у команду досвідчених бійців, деякі з них вже мали за плечима не один збройний конфлікт. Тож вирішив лишитися. Навіть розповів по телефону одну історію про те, як до них приходили місцеві жителі і питали, скільки коштує його амуніція. Дивувалися, що так дорого. А хтось взагалі сказав, що зарплата це покриє, на що Орест відповів, що не отримує грошей, бо прийшов добровольцем. Це викликало шок і запитання: «Так а навіщо ж тоді ти тут?» -  «Бо девіз мого життя – Україна або смерть! Але вам, рабам, цього не зрозуміти». Звучить ніби нереально пафосно, хоча Орест так думав і так жив.

Ще в далекому 2009 році він міркував: «Воля або смерть». Щоб слідувати цим словам, треба багато чим жертвувати і не зупинятися, не здаватись. Бувають моменти слабкості, і з цим потрібно боротися.

Багато хто у складних ситуаціях збивається з основної мети і починає думати тільки про забезпеченість і різні матеріальні цінності… А на рахунок жертв, то я просто так не жертвую».

 Коли він у складі своєї групи потрапив у засідку між Георгіївкою та Лутугиним, Андрій Юркевич (теж айдарівець, Орест познайомився з ним ще під час подій на Майдані, той на Інститутській витягував поранених людей з-під обстрілів) написав:

«Ми разом готувались до цієї війни. Їздили по вишколах, спілкувалися з найрізноманітнішими спеціалістами з військової справи. Ми разом приїхали в цей батальйон, щоправда, по-різному побачили своє місце в ньому, тому працювали в різних підрозділах. Ми були абсолютно різними людьми: він – гіперактивний та багатослівний, повний якоїсь невичерпної енергії, я – дещо відсторонений і завжди на своїй хвилі, але це ніколи не заважало нам добре ставитись один до одного і не конфліктувати. Орест не любив фотографуватись і негативно ставився до публічності, на відміну від мене. Але при одній з наших останніх зустрічей під Олександрівкою запропонував разом сфотографуватися. Просто так. На пам’ять. Ще через кілька днів він мене підвозив до блок-посту в Георгіївці. Ще через два дні, коли ми формували колони для наступу на Лутугине, я бачив його здалека. Хотів крикнути, щоб привітатися, але через мить вирішив не відволікати – і без того суєта була грандіозною. Він так і залишиться в моїх спогадах – пробігаючим у складі своєї розвідувально-саперної групи по запиленій дорозі. Групи, яка загинула практично в повному складі за якихось кількадесят секунд».

Андрій загинув через сорок днів після Ореста.

Такі, як вони, – це особлива порода людей. Знають, на що йдуть, і їх вибір цілком свідомий. Вони завжди стоятимуть в авангарді совісті нації, в авангарді війська – земного чи вже небесного.

Тетяна Швидченко